<span>Омелько<span> <span>— працьовитий селянин, виснажений панщиною. У
нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши
хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з
пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе».
Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності
Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш
не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький
пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на
розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал
«господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті
«Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в
посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт
господаря. </span></span></span><span><span>Інша індивідуальність розкривається в образі </span>Марусі. Письменник
спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній
світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх
повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має
особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в
українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий
вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. <span>
<span>Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила
улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з
людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано
зневажливо. </span>
<span>«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана,
куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до
панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло
панів і набралась од них трохи панства. </span>
<span>До природної звичайності української селянки у неї пристало
щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала
та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»<span> </span></span></span></span>
Бібліотека Української Літератури Головна | Контакти | РекламаУкраїнська література : Бібліотека : Сучасна література : Біографії : Критика : Статті : Енциклопедія : Народна творчість |Навчання : Реферати : Шкільні твори : Твори з мови : Стислі перекази : Контрольні питання : Крилаті вирази : Словник |Зарубіжна література : Бібліотека : Біографії : Шкільні твори : Стислі перекази : Реферати : Шпаргалка |На русском : Краткие содержания | Сочинения : Русская литература : Зарубежная литература : По языку | Электронная библиотекаШкільні твори > К > Карпенко-Карий Іван > Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" — електронний текст
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Шкільний твір
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші - всьому голова", - ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу. Герасим Калитка - центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства - земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" - в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє". Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця - то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг - п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці - не дав-таки зятеві". Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації. Завантажити і зберегти:Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Без книги людина не була б людиною.тому що книга дає знання а без знаннь людина нічого б не змогла не булоб нічого і люди так, і залишилилися б печерними тому діти поважайте книги не робіть поганого книгам вони дають вам знання
Для того щоб діло робити треба, й чисті руки. Це означає, що треба вміти це робити, і хотіти це робити. Якщо не можеш робити й не Бориса, краще попроси навчити того хто вміє. Наприклад, хочеш ти зробити стул для того, щоб сидіти. Якщо ти не можеш навіть цвяха забити, то попроси того хто вміє, щоб він допоміг. Сусіда наприклад. Він допоможе зробити тобі зробити стул. На другий раз ти зможеш його зробити сам, тобто уже в тебе будуть чисті руки, і ти будеш готовий до тої роботи, яку ти минулий раз не міг робити.