Бібліотека Української Літератури Головна | Контакти | РекламаУкраїнська література : Бібліотека : Сучасна література : Біографії : Критика : Статті : Енциклопедія : Народна творчість |Навчання : Реферати : Шкільні твори : Твори з мови : Стислі перекази : Контрольні питання : Крилаті вирази : Словник |Зарубіжна література : Бібліотека : Біографії : Шкільні твори : Стислі перекази : Реферати : Шпаргалка |На русском : Краткие содержания | Сочинения : Русская литература : Зарубежная литература : По языку | Электронная библиотекаШкільні твори > К > Карпенко-Карий Іван > Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" — електронний текст
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Шкільний твір
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші - всьому голова", - ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу. Герасим Калитка - центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства - земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" - в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє". Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця - то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг - п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці - не дав-таки зятеві". Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації. Завантажити і зберегти:Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
<span>Я навчаюсь у школі і мені це подобається. Кожен день я пізнаю щось нове, кожен новий урок відкриває нові цікавинки про навколишній світ. У мене великий, дружній клас, я дуже люблю спілкуватися з друзями на перерві, обговорювати нові завдання та просто проводити час разом. Я дуже люблю канікули, проте завжди сумую за онокласниками та вчителями. Я знаю, що навчання у школі дає не просто знання, а й можливість вступити в бажаний університет та отримати цікаву професію.Я - школярка і дуже цим пишаюсь! (Не знаю для какого класса нужно сочинение, но вот такой вариант)</span><span />
1.Як було звати головних героъ твору 2.Як було звати вчительку з зоологиъ 3.Яке завдання дала вчителька зоологиъ хлопцям на лито 4.Як бцло звати хлопця що тримав в руках пошарпаний а)рукав б) велосипед 5.Хтот провалився в яму яку викопали хлопци 6.Яке припущення висловив митько щодо юркивки 7.Які докази наводили герої твору щоб довести поїздку до бабусі 8.Чому друзи повирили Василеви що в озери є щвир 9.Чи благородно вчинив сергий писля тго як митько розбудив його і посварив 10.Як поставилися Сергієви батькидо прохання хлопцив 11.Як Василеви вдалося обманути друзив 12. ЯК ви вважаєте чи правильно вчинили хлопці коли почали шукати розгадку про химеру лисового озера в книжках зоології.
Ох, пожовтіли дерева,
Гойдаються На вітрі.
Ох, канікули завжди
Швидко так закінчуються!
Ох, скучив, повірте,
Більше чекати я не можу!
До засмаглим одноклашкам
З голосним криком я біжу.
Так, хлопці, дано наказ,
Повертатися треба в клас.
Ми давно мріяли про те,
Тільки ретельно приховували!
Я підріс на сантиметр,
А Вітьок - на цілих п'ять.
А Лариска розтовстіла,
Цілим класом не обійняти.
Не страждай ж ти, Мила,
Що всі букви забула!
Я ж креплюся, що є сил,
Хоч всі цифри забув.
Ох, художниця ти, Осінь,
Навчи так малювати.
Я тоді в твоїй роботі
Тобі буду допомагати!
Коли в певний період життя здається, що все-все от-от зруйнується, а невдачі пригнічують одна за одною, Джонатан у мені воліє "щоб ваги невдачі вистачило, аби затягти його на дно, покласти всьому край". Здебільшого у таку хвилину кожен просить поради та допомоги у "свого" Ч'яна, доброго і мудрого друга. До прикладу, востаннє, чим я керувалась/вся - переконливе втішання на кшталт "завжди виходить, коли знаєш, що робити". Чайка невтомно пробував навчитися досконало літати, долати простір і час силами не фізичними, адже вони завжди обмежені кількісними показниками, а духовними, якими правильно володіють одиниці. Чи ж не всі ми: учні, студенти та й не лише учасники навчального процесу, - намагаємося вдосконалюватися постійно, щоб "йти у наступний світ через вивчене у цьому"? Варто пам'ятати висновок, одержаний Джонатаном при спостереженні за птахами його колонії: "Причинами короткого віку є нудьга, страх і гнів", тож нехай внутрішня птаха кожного уникатиме й страшитиметься цих станів, адже обмеження та "свинцеві тягари", викликані ними призведуть до нищівної поразки, "повільних мандрів в нікуди", які зрештою занепастять особистість.