Жодна людина,котра прочитає оповідання М вінграновського "Гусенятко", не залдишиться байдужою. байдужою до долі гусенятка, до долі його батька, байдужою до природ и в цілому.
В оповіданні "Гусенятко" розповідається про історію народження маленького гусенятка. Воно народилося вже пізньої осені, коли всі птахи збиоалися у вирій. Старші братики й сестрички пташенятка вилупилися ще весною, а воно, чомусь, затрималось. Його мати, переживаючи за долю свого малюка, готова залишитися з ним зимувати. Адже саме воно не виживе. Але батько-гусак переконує її летіти, вирішивши самому залишитися з своїм дитятком.
У читачів кілька разів перехоплює подих від хвилювання за птахів. Хижі ондатри намагаються схопити гусенятко, щоб поласувати ним. А люди полюють на них, стріляючи з рушниці. Мимоволі замислюєшся над жорстокістю людей і милосердям самих птахів. Вони не залишили своє маля напризволяще, не полетіли в теплі краї, тікаючи від холодів.
Оповідання "Гусенятко" вчить нас доброти і милосердя. Воно дає нам зрозуміти, що тварини теж мають серце і почуття, і, на відміну від людей, вони не такі жорстокі.
Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях з однойменною назвою. Ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту...», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало...», «Зойкно вилітали...», «Вечір подощовий...», «Місто мокре», «Ось те сте...». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображають міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартості вважає оригінальність думки й словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка тримають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати. Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригінальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке безглузде, на перший погляд, запитання: - Чому не можна перевернути світ? - Щоб поставити все догори ногами? Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здійснити сам, і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку, Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати. Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво. Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і в другому вірші з аналогічною назвою «Запрошення». Цього разу він пропонує піднятися на Батиєву гору, бо там « гарно », « симпатично й різнобарвно ». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспільства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише: Люди ми сильні, молоді, сміливі — Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/s/semenko-mikhajl/2392-analiz-tvorchosti-mikhajlya-semenka Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Роботу виконала учениця середньої загальноосвітньої школи № 292 м. Києва Петроченко ННауковий керівник Дєвицька Наталія Миколаївна, вчитель української мови та літератури вищої категоріїНевмируще джерелоНе можна собі уявити дівчину або працьовиту людину, що не співають гарних народних пісень.Пишучи фольклорні твори, люди відображають в них своє життя, любов до рідної землі і взагалі, всі вияви людської душі. Михайло Васильович Гоголь дуже точно висловився про значення народної поетичної творчості: "Пісні малоросійські - казав він, - можуть с повним правом називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди вірні тодішній хвильки й тодішньому стану почуттів…"Ліричні жанри дуже широко розвинулися в українському фольклорі і, так як пісні мають багато різних тем, то в зв'язку з цим вони поділяються начеб то на групи або жанри. Ще в давнину, як вважають вчені, коли у наших предків засобом спілкування були незрозумілі для нас вигуки, в основному вони користувалися ними для полегшення праці і об'єднання спільної сили в один трудовий рух. Згодом з вигуків почала утворюватися мова, в зв'язку з чим пісні ставали багатшими та мелодійними. І нарешті пісні почали набувати самостійності і ставати частиною усної народної творчості.До лірики - частини фольклору можна віднести обрядові пісні, пісні родинного ухилу і т.д.Найбільші групи, на які поділяється лірика є родинно-побутові пісні, трудові та календарно-обрядові пісні.У родинно-побутових піснях оспівується життя в родині, відносини між членами сім'ї і т.д. часто можна почути дуже розповсюджені пісні про кохання, які теж відносяться до родинно-побутових пісень. Основними їх героями є батьки та діти, коханий і кохана, свекруха та невістка, тощо. Наприклад пісня "А я в батька росла":А я в батька росла,Одиниця була,Мене мати не жаліла -Взяла, заміж віддала.Віддала мене матиУ чужу стороні,Між велику сім'ю.А чужа сторонаІ без вітру шумить, -Чужий батько, чужа матиІ не б'ють, то болить.Соціально-побутові пісні оспівують в собі стосунки між людьми різних прошарків суспільства, а також - життя громадян. Соціально-побутові пісні, як і всі пісні українського фольклору, дуже різнобарвні та соковиті, так як сюди входять чумацькі пісні, рекрутські та солдатські, кріпацькі, козацькі, бурлацькі і наймитські та стрілецькі пісні.Взагалі, лірика є дуже багата на народні пісні, які в свою чергу є значною частиною набутків українського народу.І ніщо не може скоротити це дивне диво народу - пісню, що таїть в собі стільки вчасної сили!Минають віки, змінюються правителі, потрясають світ ніщивні війни та голодомори, і взагалі, багато що приходить нового та сучасного, а народна пісня завжди залишається і проносить через усі злигодні та незгоди свою красу, свою нев'янучу молодість.І я вважаю, що українська пісня найкраща, найпрекрасніша з усіх народних пісень світу!
Вот это с зошыта с подготовки к ЗНО,должно быть правильным