Твір на тему: «Життя
Т.Шевченка – подвиг, який
вартий на велику пошану»
Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший
поет усіх часів, справжній геній українського
народу. Він зробив безцінний вклад у духовну
скарбницю наших співвітчизників і усього
людства, а своєю творчістю він досягнув
світового рівня. Довершені твори великого
Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла,
сяють незгасимим полум’ям проникливої
мудрості, безкомпромісності і справедливості.
Тарас Григорович Шевченко народився у
кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому
митцю, були зрозумілі і близькі страждання
української бідноти. Саме тому він присвятив
усе своє життя служінню ідеї соціального та
національного визволення трудящого класу.
Не існувало такої сторінки життя, якої б не
торкнулися поезії митця. У більшості своїх
творів Т. Шевченко закликав до об’єднання
усіх народів і спільної боротьби проти
царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від
експлуататорів землю прийде насправді
щасливе і прекрасне життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича Шевченко
неможливо уявити української літератури,
української культури, не можливо уявити
нашого народу і нашої країни. Його творча
спадщина невмируща, а життя великого
Кобзаря можна вважати справжнім
мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі
свої сили заради порятунку українського
народу, заради української культури та
пошуку шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше переконуємося,
що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні
визнання, які він висловив не тільки в адресу
минулих та сучасних поколінь, а й в адресу
своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне
покоління українців буде звіряти своє життя з
іменем і творчістю великого Кобзаря
українського народу. Я добре розумію слова, з
якими до генія українського поетичного слова
звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це вічний
вогонь, який ніколи не згасне в серцях
українців, а творчість великого Кобзаря – це
велика святиня, якою пишається і дорожить
український народ. І ми, і наші нащадки
повинні завжди берегти у своїх серцях вогник
любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми
творами великий поет Тарас Григорович
Шевченко.
Так сьогодні це дуже важлива річ без якої у суспільстві
Толерантна людина завжди на голову вища ніж звичайна без манер
василь завидливий злий боягуз хвальковитий
Вступ (експозиція) — палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескорений вільнолюбивий дух. I частина — втеча Остапа і Соломії від пана. Це зав’язка сюжету. II частина — переправа через Прут і поранення головного героя. III частина — перебування Остапа у плавнях, пошуки Соломією порятунку. Поєдинок юнака з вовком. IV частина — головні герої у циган, арешт Остапа. V частина. Кульмінацією повісті є спроба Соломії визволити коханого з-під турецької варти. Розв’язка твору — загибель головної героїні. Епілог — старий Остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»