Коли він протягом 3 років подорожував Україною то тяжко захворів, і він подумав ,що може померти написав твір-"заповід" щоб люди дізналися, де хоче щоб поховали Т.Г.Шевченка
Сила почуття -це не проста річ. Завдяки почуттям , ми зможемо освідомити якусь дію чи ще щось. Почуття може бути різним:почуття гумору, почуття радості, почуття горя. Почуття це коли ти щось відчуваєш , але не дотиком а душевно. Я прийшла до такої думки , що без совісті ми не люди . Я багато чого освідомити у житті.
<span>Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса –
почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор
навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його
характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до
повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не
зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені
вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в
дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в
ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені
його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну
Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.
</span>
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до
поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в
примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху
Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був …
наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом
повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль
належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної
війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси
народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і
прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в
гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою
безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким
знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника,
стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у
своєму праведному гніві: «А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири
так і кладе».
Что для меня танец? Танец это всё!!!
Но начну по порядку С самого детства я всегда смотрела на то,как танцуют другие,и всегда боялась к ним присоединиться. Моё стеснение и застенчивость не давали мне начать двигаться в ритме танца.Но вскоре я поняла,что не могу больше откладывать и сказала сейчас или никогда. И вот я решилась и не сколько не жалею!
Я пришла в школу танцев со страхом и кучей комплексов,и уже после первого занятия я поняла, что зря столько времени откладывала. Сначала конечно не всё получалось,но я не расстраивалась,и понимала терпение и труд всё перетрут. Я начала тренироваться везде,каждую свободную минуту я уделяла танцам!И результат не заставлял долго ждать себя. Я научилась чувствовать ритм,владеть своим телом и хорошо двигаться под музыку.
Танец-это язык тела,с помощью танца можно выразить свои чувства,состояние души и многое другое.
Танец- это жизнь!!! И я не представляю жизнь без танца. Стоит услышать музыку начинаешь придумывать,как станцевать под её ритм. Если по обстоятельствам не получается станцевать,например в автобусе , то начинаешь танцевать мысленно...представляешь,как бы ты двигалась под музыку.
Танец- это свобода,если есть свобода значит есть свобода тела, душа мыслей,красота тела. Танец всё, не представляю свою жизнь и мира без танца.
Если бы не было танца,то как бы отличались народы в мире?
Ведь танец, прежде всего это индивидуальность. Не могу не отметить, то что танец для меня это искусство. Не зря танец существует в культурных традициях всех человеческих обществ.
DANCE- это мой стиль жизни. Я живу танцем! Через танец я передаю свои эмоции,мысли и настроение. Я живу танцуя!
Так же для меня танец- это самовыражение. Именно в танце я могу показать всю себя: элегантность,грациозность,пластичность и владение своим телом.
В танце я отдаю всю свою энергию и силы. Просто без танца жить не возможно, если нет танца значит нет ритма в жизни и в мире. Без танца нет ничего, ни стимула, ни движения в перёд.
Когда танцуешь главное не думать, а просто отключить голову и тогда возродится танец, чувство мысли и свободы.
Так же для меня танец - это вдохновение, которое я передаю через свои движения, мимику, и жесты. Ведь сама музыка - это ритм, благодаря которому мы движемся. Каждый сам создаёт себе темп, без которого не возможно жить.
<span>Кроме того танец для меня это красота и язык тела. Через танец можно понять любого человека. С танцем я иду по жизни, в будущем я буду достигать новых вершин и побед. </span>
<span>Без танца жить не возможно, так как танец это воображение моих мыслей и движений. Именно в танце я ощущаю в себе ту самую лёгкость и воздушность. Это чувство не передать словами. В танце я ощущаю гармонию со своим телом и самой собой. </span>
И я смело могу сказать, что вся моя жизнь
<span>ЭТО ТАНЕЦ!!!</span>
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
у другій половині XVI — першій половині XVII ст.
Поява книгодрукування в Україні
Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні.
Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові. Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.
1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою.
З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.)та «Граматика словенська» (1596 p.). «Адельфотес» — греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» — першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.