7.ті,хто бажають вступити; був і залишиться другом; фото в анфас; розумний хлопчик; зайти до мережі;ні якого виду;неслухняна дитина;прийти в тупик; долька апельсина; є дійсним.
3.Прегірклий,персині,примадонна,попідтинню,Чилі,супер'яхта,радіофізик,стодвадцятип'ятимільйонний,кисломолочний,наостанок,чимдуж,марокканець,аннотація,лиман.
1.Туристи спустилися до річки і пішли далі урвистим<u /> берегом.
2.За різким поворотом машина зупинилася.
3.Характер у діда був тяжкий<span>.
</span>4.Тісто було туге<span> і ніяк не розкачувалося.</span>
5.Петро вважав себе реальним хлопцем.
6.Із сушених груш і яблук бабуся варила міцний <span>узвар.</span>
Я б обрала втратити всі старі спогади. Чому? На мою думку, минуле потрібно вміти відпускати, навіть якщо це добрі та приємні спогади. Не потрібно жаліти про щось, що ти не зробив або не встиг зробити. Потрібно жити теперішнім. Потрібно насолоджуватись кожною миттю життя, адже воно таке коротке. Ми повинні думати та будувати майбутнє. Отримувати нові емоції та спогади!
Коротко, але зрозуміло)
Значення п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» вчора й сьогодні У творі «Мина Мазайло» найвидатніший український драматург XX ст. Микола Куліш яскраво зобразив процес українізації, який відбувався у двадцяті роки. І знову з великим успіхом іде п’єса на сценах театрів, а це значить, що вона не втратила своєї актуальності, свого виховного значення й примушує нас сміятися з комічних ситуацій, у які потрапляють герої, і разом із тим думати, як відродити нашу мову у всіх сферах життя.В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Сам головний персонаж, його дружина та дочка Рина — це противники українізації. Усі родичі, окрім сина Мини Мокія, дуже бажають змінити своє «плебейське» прізвище Мазайло, яке здається їм «недоброзвучним», на Тюльпанова, Розова, Сіренєва або Алмазова, чи вже на крайній випадок — на Мазеніна.Для зміни прізвища в них є кілька «дуже вагомих» підстав. По-перше, голові родини ніколи не щастило через це прізвище: у школі його на регіт брали, жодна гімназистка не хотіла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не приймали, од кохання відмовлялися — Мазайло! Жінку свою він вже обдурив: сказав, що прізвище його Мазалов, а не Мазайло.По-друге, Мина прагне за будь-яких умов зробити кар’єру. А щоб досягти цього, переконаний він, треба зректися свого родоводу, змінити українське прізвище.А по-третє, у той час дуже багато хто змінював своє прізвище. Це була, так би мовити, мода. Тож Мина не хотів відставати. Крім цього, можна було б похвалитися новим прізвищем перед сусідами. На думку Мини, після зміни прізвища для нього почалося б нове життя. Він уважає, що перед ним одразу одчиняться всі двері, думає, що ставлення оточуючих зміниться: його шануватимуть, усі матимуть за честь бути з ним знайомими, а особливо — приймати у своєму домі. Нарешті його мрія збулась: він став Миною Мазєніним. Але Мазайлу-Мазєніну не вдалося здійснити все, чого він так прагнув: за систематичний і зловмисний опір українізації його звільнено з посади. Головне ж у людині — це її вчинки, душа, а не зовнішність, прізвище чи багатство.Палкий прихильник українізації в родині Мазайлів — це Мокій. Він не тільки не бажає змінювати своє малоросійське прізвище на Мазєніна, а навпаки, намагається додати до власного прізвища ще й Квач, щоб було виключно українське прізвище. Мока — українець у душі, а не лише на словах. Він дуже чітко й дохідливо висловлює свої думки про українізацію, дивовижно ніжно відчуває всі відтінки, усі нюанси українських слів. Наприклад, слово «бринить» він не перекладає просто «звучить», а розкриває його повний зміст на прикладі багатьох словосполучень, щоб Уля зрозуміла всю красу й дивовижність української мови: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бринить. Мокій так упевнено доводить свої думки, що навіть зміг переконати Улю, яка згодом приєдналася до нього.Але ж у цій п’єсі ми бачимо, що й українці можуть бути різними. Такими, наприклад, як Мокій та дядько Тарас. Вони обидва українці, але українізацію сприймають по-різному. Мока робить усе, щоб полегшити та прискорити цей процес, а дядькові Тарасові це не подобається. Різниця між Мокієм та дядьком Тарасом у тому, що старий, хоча й за все українське, але за таке, яке було раніше, за старі звичаї, обряди, традиції; він не хоче нічого нового. Я вважаю, що така думка неправильна: не можна весь час залишатися на одному місці, завжди треба щось оновлювати, іти вперед, бо без нового історія залишалася б на місці.Кожен час несе з собою властиві йому ознаки, які по-новому відтінюють старі традиції, звичаї та обряди, а не змінюють чи відкидають їх зовсім. Ніколи не можна забувати про минуле, бо це життя наших предків, наша власна історія.Отже, автор ніби застерігає не кидатися в крайнощі. Неможливо відкинути українську культуру, мову, історію — здобутки нашої Батьківщини, бо це наша гордість. З другого боку — треба бути більш терплячими до інших думок, поглядів, тому що людина повинна залишатися людиною, а не енциклопедичним словником.<span>Значення цього твору й сьогодні дуже велике. Він допомагає нам зрозуміти, як треба поводити себе в наш складний час.</span>