Розпочнеться о десятій годині, пропустити через хворобу, ліки проти застуди, відповідно з планом роботи, працювати згідно з контрактом,діяти згідно з наказом, поділитися враженнями від вистави, три метри на секунду, виконаю при одній умові, знатися на футболі, за будь-яких обстатавин.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>
родовий- сто сорок першого
давальний - сто сорок першому
знахідний -сто сорок першого
орудний - сто сорок першим
місцевий - на сто сорок першому
1. У знанні граматики та словниковому запасі.
2. Тактовний
1. Низький рівень культури поведінки ділової людини зумовлений багатьма чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.
2. Уміння користування правилами поведінки відповідно до ситуації спілкування є обов’язковою умовою для досягнення високих щаблів у службовій кар’єрі.
Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. <span>Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром</span>