"Грайливий вітер"
На дворі - осінь ... Дні такі різні:то холодний, з дощем і похмурим небом, теплий, з ошатними урочистими деревами і з сяючими, як вітражі, різнокольоровими листям, разносимыми повітряними потоками по проспектах вулицях ... над парками і будинками ... за межі міста ... над полями ... Де вони лягають на землю, втомлені від польоту, але грайливий вітер знов підхоплює їх і, сяючи, як золоті монети, разом з повітряними павутинками і райдужними краплями дощу, вони пливуть в долонях вітру і він шепоче їм:" Дивіться, як прекрасна наша планета ... Як вона красива ... І ви - частина цієї краси. Так летите ж і устилайте сяючою осінньої парчею і м'якими квітчастими теплими килимами землю, прикрашайте і бережіть її, щоб навесні знов зазеленіла трава, розквітли перші квіти ... і дерева, коріння яких ви захистите себе від холоду, знову відповіли б на заклик весни і огорнулися прекрасною листям і все стало б теплим, яскравим і красивим!" Посміхаючись, вітер надуває щоки, обережно дме ... і золотий вихор зорепадом здіймається і повільно планує в повітряних потоках на землю ... А вітер махає услід листю долонею і шепоче:" До наступної весни ... До зустрічі ... ) "
Одного разу 1 хлопчик сидив у библиотецi та дуже голосно смiявся йому библiотекарка зробыла зауваження
-тихише !!
Вин замовк але через 2 хвилини почав знову йому й на цей раз зробыли зауваження.....такив зауважень було дуже багато!!!!тут бiблiотекарша не вытрымаоа та запитала...
-Що ты там таке кумедне читаешь?????
-я читаю анегдоты.....
-То чуму ты знущяешься?
-ЯЯ??знущяюсь???
-ЗВЫЧАЙНО!!!!
-а ле я нiчого не говорыв!
-авжешь!!ТЫ Нiчого не говорыв!в цьому и е проблема!
-??!?!??!?
-Як ты так можешь!? ЧИТАТЫ АГЕГДОТЫ НЕ ВСЛУХ!!!!.....
Здоров'я (з д о р о в й а ) 7б.,8зв.,3скл.
Людство, бандурист, мудрість, хлібар, робітник, машиніст, старість, патріотизм, збройність
Вимріяна постать якоїсь людини відображає людську надію, а більш реальний герой - наприклад іншої людини - є символом життя і неминучої смерті.Деякі люди мають справжню жагу до життя і не втрачають її до останньої миті свого життя. Вони, знаючи що ось-ось помруть від малокрів"я, все ще здатні сприймати природу і навколишній світ з цікавістю.Інші люди більш фантастичні для них залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав бо деякі люди не вірять в таку красу природи якою її бачать інші. Це і є втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним. Читаючи твір, я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає людина яка помирає і в сей час милується красою природи. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.<span>Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси. </span>