Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.
Просто прочитать и рассказать себе.И можна сказать ты пересказал(а)И еще не сколько раз можно перегаворить
Коли ми склали іспити і п’ятий рік навчання нарешті скінчився, на збори, присвячені цій знаменній події, прийшла і вчителька ботаніки та зоології Ірина Семенівна.Після того як усі вчителі виказали свої радісні сподівання з приводу нашого успішного навчання і ще кращої поведінки в майбутньому і підбили не для всіх радісні підсумки за цей рік, слово взяла ботанічка:— Любі дітки! — вона завжди казала «дітки» чи «діточки». — Ви вже учні шостого класу, з чим я вас вітаю і повністю приєднуюсь до тих добрих побажань, які ви щойно почули від присутніх тут педагогів. Хочу вам ще раз нагадати — вчитися в шостому класі де в чому легше, а де в чому й трудніше, ніж у п’ятому. Ми з вами, зокрема, будемо вивчати ботаніку, а згодом і зоологію, перейдемо до глибшого розуміння світу, що оточує вас.Тут вона помовчала і мрійливо подивилася кудись у стелю. Той, хто не знав нашої ботанічки, міг би подумати, що цілісінькими днями ми тільки й сушили голову над тим, як би під її керівництвом ще глибше зрозуміти навколишній світ. Насправді ж ми мало любили ботаніку, та й не можу сказати, щоб і зоологія вигравала в нашій хлоп’ячій уяві привабливими веселковими барвами.— Так от, любі діточки, — правила далі ботанічка, — для того, щоб збудити вашу цікавість, щоб продовжити добру традицію наших старших класів, вам треба за літо зібрати колекцію комах.— Ого, — перебив її Шумило. — Та якщо всі школи візьмуться до цього діла, наступного літа вже не буде чого ловити.— Невже ти залишишся таким самим і в шостому класі? — запитала вчителька, ніби вона сподівалася на щось інше. — А побоювання твої безпідставні. До речі, ви знаєте, що багатьох шкідників сільського господарства і зелених насаджень треба винищувати? Восени всі принесете свої роботи до школи. Я їх заберу до зоологічного кабінету. Кращі підуть на шкільну виставку.Тепер і я згадав стоси невеликих коробок зі скляним верхом, що припадали порохом у кабінеті зоології.— А можна вдвох збирати одну колекцію? — схопився з місця Митько.— Можна, тільки щоб і видно було, що її робили двоє. Така колекція має бути більшою і кращою. Ти хочеш разом із Стеценком? — зиркнула на мене.— Еге ж.— То робіть, — зітхнула вчителька. — Тільки не так, як у минулому році.Цим вона натякала на гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. Тоді ми й не думали збирати його, а потім Мишко знайшов якийсь гербарій, ми його підписали і здали, навіть не поцікавившися, що воно таке. А потім до школи прибіг старший Митьків брат, з голосним скандалом забрав той альбом і нам’яв Митькові вуха. Виявилося, що то гербарій зовсім не рідного краю, точніше, рідного, але нетутешнього, бо містив зразки Далекого Сходу, і належав навіть не Митьковому братові, а котромусь із його приятелів.А по-третє, з’ясувалося: приятель теж узяв його на два дні в себе на роботі.— Чому тобі та колекція муляє? — запитав я Митька, коли йшли додому. — І звідки така зацікавленість?— А ти не здогадуєшся?— Ні.<span>— Ніскілечки?</span>
1. Климко у степу;
2. Життя з дядьком у бараці
3. Смерть дядька
4. Зустріч із солдатом
5. Білі гори
6. Климко та Зульфат на базарі
7. Подяка врятованої дівчинки
8. Доброта тітки Марини
9. Повернення додому
10.Постріл
Його посадили за вбивство свині,яку йому подарувала сім'я заможніх