Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш».
<span>Що це — «те»? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душу? Вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється... В милосерді, чуйності, здатності любити... Згадаємо добре чудовисько з казки «Червоненька квіточка», якого Настенька покохала саме за красу душі. Згадаємо дзвонаря Квазімодо з «Собору Паризької Богоматері» Гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим і інвалідам набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх? </span>
<span>Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «Дівчисько-то — інвалід, В тут раптом — весілля! Ну яка дружина з каліки?» Не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. Не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помічають... </span>
<span>Краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. Це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що все це дано понад силу. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є, і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність... </span>
<span>І я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ. </span>
Сонячний промінець
Сонячний промінець заглянув у вікно, ковзнув по партах (місцевий відмінок), по стінах (місцевий відмінок), затримася у книжках (місцевий відмінок) і зошитах (місцевий відмінок). У класі враз посвітлішало. По обличчях (місцевий відмінок) дітей (родовий відмінок) пробігли усмішки (називний відмінок).
Коня - кінь, ночі - ніч, болю - біль, столи - стіл, воли- віл тощо.
Сьогодні на уроці читання було тихо. Прислівник тихо.
Вчора Михайлик виконав домашнє завдання недобросовісно. Прислівник недобросовісно.
Завтра я буду писати в зошиті охайно. Прислівник охайно.
Моя подруга вміє гарно кататися на роликах. Прислівник гарно.
Влітку я буду ходити в пришкільний табір безкоштовно. Прислівник безкоштовно.
Якби птахи і звірі вміли говорити, то я вважаю, що світ став би кращим і справедливішим. Люди змогли б розуміти їх бажання і у кожного б з"явились свої маленькі друзі, що в змозі порадити або втішити у складну хвилину. Якщо хтось заблукав би в лісі, то звірі завжди б могли підказати дорогу. А людина яка проходить повз осиротіле звірятко навулиці ніколи б не залишилась байдужою. Тоді б ми змогли жити в гармонії і злагоді з усім живим.