Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
<span>
<span /></span>
Оксана Степанівна, я знаю де знаходиться отчий дім .
Вчинки визначають відношення оточуючих до людини.Щоб людина мала повагу та авторитет у суспільстві потрібно намагатись робити лише хороші вчинки.Не завжди це щось надзвичайне,героїчне.Зазвичай це те,що не вимагає від нас надскладних зусиль:перевести стареньку бабусю через дорогу,привітатись до сусідів,дати пораду тим,хто потребує.Лише хороші вчинки здатні підвищити авторитет та повагу до людини.
<span>Я дуже люблю зимові канікули. Хоч вони й значно коротші за літні, зате завжди проходять весело та яскраво. Все тому, що на зимові канікули припадають мої улюблені свята – Новий рік та Різдво. Усі два тижні відпочинку від занять панує святкова атмосфера.
Зазвичай я проводжу зимові канікули вдома, тому що на свята до нас приїжджають бабуся та дідусь або інші родичі. Ми всі разом готуємося до святкування – прикрашаємо дім та готуємо смачні страви. А потім усією родиною зустрічаємо Новий рік, зазвичай не спимо всю ніч.</span>Зимові канікули дають змогу перепочити від навчання, поспілкуватися з близьким та присвятити час улюбленим заняттям. Взимку, коли надворі морозно, я люблю посидіти з книгою біля вікна та послухати музику. А коли випадає сніг, то я йду гуляти на вулицю. Усе навколо біле, здається, що ти потрапив у якийсь інший вимір. Так гарно навкруги! Можна покататися на ковзанках чи злетіти на санках з гірки, або навіть пограти в сніжки та зробити снігову бабу. Це завжди весело для усіх – і дітей, і дорослих.
<span>Зимові канікули – чудова пора. Шкода, що вони швидко закінчуються, і ми знову маємо повертатися до школи. Але яскраві враження від добре проведеного часу допомагають у нелегкій справі навчання.</span>
Найбільше мені подобається дика тварина тварина лисиця.Тому,що мій улюблений колір рудий.В неї дуже гарний и пишний хвіст.Вона дуже хитренька, як у казці "Лисиця і вовк".В неї гарнень лице.Найкраща тварина у лісі це тільки лисиця!
У карпатських лісах України можна зустріти рись - близьку родичку свійської кішки. Довжина її тіла найчастіше перевищує метр, сила значна, до того ж рись чудово лазить по деревах і анітрошки не боїться собак. Цей хижак нападає не тільки на оленів, але навіть на величезних лосів. Подібно до інших котячих рись дуже кровожерлива й винищує здобичі більше, ніж може з'їсти.
Ще в Україні можна побачити таких хижаків, як єнотоподібний собака, борсук, куниця, тхір, ласка й інш