А. Предположу, что ФУТУРИЗМ.
<span> Маяковский использует вульгарную лексику, профессиональный жаргон, язык документа, плаката и афиш.</span>
Что значит для меня Родина?Родина-это мой дом ,семья,школа,страна,всё человечество.Родина это земля,на которой мы живём.
Особенность сказки-были Пришвина в том, что она написана от лица рассказчика
Разбирая сказку-быль «Кладовая солнца» , читатели обогащают свое представление о роли рассказчика в произведении. Здесь рассказчик хотя и повествует от первого лица, но выступает не как главный герой, а как очевидец, которому близок и знаком мир, окружающий герое» («Мы жили в этом селе...» , «Мы с давних лет ездили к этому Антипычу на охоту...» , «Блудово болото, где и мы сами не раз блуждали...») .
С каждым новым эпизодом читатели все больше и больше узнают не только героев, но и самого рассказчика по тем репликам, оценкам, которыми он сопровождает свой рассказ. С большой теплотой и лаской говорит рассказчик о Насте и Митраше, об их внешности, дружной жизни, нелегком труде. Он гордится детьми, сочувствует им, когда они проявляют слабость, радуется их победе над собой и всегда верит в то, что из Насти и Митраши вырастут настоящие люди, достойная смена ушедшим на войну.
<span>Он прекрасно понимает «разговоры» птиц, свободно читает «мысли» Травки и зайца. Для него шум ветра наполнен определенным содержанием. Окружающая природа заставляет рассказчика раздумывать о человеческих судьбах, волноваться вместе с героями, сопереживать их бедам и радостям.</span>
1. мальчик с собакой
2. чашка разбилась
3. это Бум
4. бум наказан
5.он будет жить в будке
6. бум один на крыльце
7.расстроенный лай
8. ночью
9сын признался
10 все дома
11 у каждого своё почему
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.