як я створюю прикраси
Створювати прикраси це моє хобі. Моя бабуся теж полюбляла це робити, потім мати і тепер я .
Це кропотливий процес але результат вражає. Але нічого не буде якщо не постаратися, тому коли я роблю прикраси я вкладаю частинку своєї душі й любові до праці.
Моя мама навчила мене робити ці прикраси ще коли я була маленька . Вчилась я швидко тому в мене виходили прикраси кращі навіть за мамині. Мама побачивши мій потенціал віддала мене на гурток по плетінню браслетів і намист. В гуртку я теж добре працювала і якщо щось не виходило я переробляла. В мене вдома назбиралося дуже багато прикрас і я вирішила подарувати їх своїм подругам.
Тепер я і мої подруги дуже гарні.
«Тіні забутих предків», правдиву казку Гуцульщини М. М. Коцюбинський закінчив у 1919, а вперше надрукував у 1912 році. Написанню твору передувала велика і напружена робота: письменник вивчав фольклорно-етнографічні матеріали про Гуцульщину (звички, побут, фольклор гуцулів), збирав наукові статті монографії: особисто, поїхавши до Криворівні, ознайомився з місцевою природою.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння.
<span>Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім. </span>
<span>Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи. </span>
<span>У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів. </span>
З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня.
<span>Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути. </span>
<span>Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо. </span>
<span>У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа. </span>
<span>Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику. </span>
<span>Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає. </span>
<span>Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші. </span>
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник.
<span>Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого. </span>
<span>Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.</span>
Сміх - це прояв радості.Радість - це похідна
любові.Значить, саме любов породжує сміх. Цей сміх ніколи нікого не образить,
не принизить. Такий сміх був і у Остапа Вишн і.
Письменник писав: "Ніколи не сміявся без любові”. Це
була чиста правда. Остап Вишня обожнював рідний народ і країну. Письменник
любив Україну, як сонце, як повітря. Любов
до природи, до людей наскрізь проймає твори Остапа Вишні.
Остапа Вишні - людина життєлюбний, оптимістично
настроєна. Саме в його усмішках найповніше проявилася чиста, щедра і весела
душа письменника. І майже в кожному творі присутній мудрий і дотепний оповідач,
який уособлює позицію автора. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує
людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність душ і письменника.
«Вищого «гонорару» , як веселий блиск в очах народу, для
мене немає» ,- писав гуморист.
Душа письменника була сповнена любові. Слово його чарівне, веселе. І сміх його неповторний житиме
вічно, бо сам він був живою, радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.
Остап Вишня - не просто гуморист, він
поет за станом душі.
Что-то вот так:Друг пізнається в біді. Так, так і є. Якщо у вас трапилася біда, то першим, хто прийде на допомогу, буде саме друг.
Він спробує зробити все, що завгодно, щоб допомогти, навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.
Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і допомога виходить чисто символічна, непотрібна.
Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, допоможе тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів — просто так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який допоможе завжди.
Ответ:
Твір на тему "За що народ увічнив імена своїх героїв":
Історія нашого народу славетна та неповторна. Чимало випробувань пройшли наші предки, а згадки про них лишилися у ліричній поезії: думах, історичних піснях тощо. У цих творах люди згадали про тих хоробрих воїнів, які мужньо боролися за щастя та незалежність нашої держави. Народ увічнив імена своїх героїв у творах, бажаючи, щоб слава їхня не вмерла ніколи.
Згадаємо відомі рядки Ліни Костенко, яка каже про героїв так: "Пішов у смерть - і повернувся в думі. І вже тепер ніхто його не вб'є". Дійсно, лишивши спогади у вигляді поетичних рядків, ми назавжди закарбовуємо у своїй пам'яті згадку про тих, хто боронив нашу землю, був палким патріотом та щирим українцем. Кожен з нас має знати історію свого народу, пишатися нею, піклуватися про її збереження. І у цьому нам допоможуть думи та історичні пісні.
Объяснение: