Сью усвідомлювала всю повноту розчарування та печалі Джонсі ,вона розуміла і підтримувала її як ніхто , подруга нічим їй не докоряла , не винила , тільки підтримувала щирою опікою та добрими словами.
Берман-художник , який вже довгі роки був з алкоголем "на ти" , через це його недолюблювали , зневажали ,про добре ставлення вже нема що говорити , але під цим тягарем неприязні оточуючих його серце не зчерствіло й нестамувало бажання творити добро . Він, під проливним холодним дощем вийшов на вулицю з фарбами й поліз до вікна Джонсі , щоб намалювати "останній,життєдайний" листочок який вселив в хвору ,зневірену дівчину жагу жити ,але сталась трагедія після цього Берман захворів та помер,але все ж врятував людину!
Не кожен так може ,хто б міг подумати п'яниця ,забутий Богом чоловік , врятував життя!
Ви спитаєте як листок тут допоміг?Він своїми вухами чув слова Джонсі :" коли з цього дерева , що за вікном впаде останній листок - я помру..."
Вже потім дівчата дізнались про це...
Отже , Берман - велика людина , його розумінню та прагненню зробити добро іншому не було меж , хоча цей порив коштував життя.
Мои родители для меня являются самыми важными людьми. Они всегда придут на помощь и всегда смогут утешить и развеселить. Я их люблю и уважаю, потому что они меня воспитали и вырастили. Только они знают меня так сильно, как нужно им. Я очень люблю с ними гулять и проводить время. Без них я не имею смысла жизни, и когда их не станет, я буду помнить их, как героев моей жизни. Спасибо вам за все, мои родители.
Мої батьки для мене є найважливішими людьми. Вони завжди прийдуть на допомогу та завжди зможуть втішити та розвеселити. Я їх кохаю та поважаю, тому що вони мене виховали та виростили. Тільки вони знають мене так сильно, як потрібно їм. Я дуже люблю з ними гуляти та проводити час. Без них я не маю сенсу життя, та коли їх не стане, я буду пам'ятати їх, як героїв мого життя. Спасибі вам за все, мої батьки.
Хай щастить)
А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
<span>люблю напасти на
лісов джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини.і
люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і
люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і
пахнуть опеньки».• «я не дуєе кривлюсь, коли треба щось робити, охоче
допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки
гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і
зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і
не вважаю себе ледащом». я цього твора недавно вчив. прикольний</span>
Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним.
Тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які супроводжували чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. Найперші роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. Настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. Це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. Власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості.