ЕМОЦІЇ - особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.Види емоційПримітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб.Негативні - емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб'єкта.Властивості емоцій<span>Полярність - вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення - незадоволення; радість - горе; любов - ненависть).Інтегральність - домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв'язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.Амбівалентність - одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).Інтенсивність - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність - здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями - пересічними чи життєво важливими - вона викликана, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища.Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам'яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші - печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість - все це прояви суб'єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції - це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов'язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.</span>
Аналіз твору: тема, ідея, основна думка, епітети які є в творі, метафори, риторичні оклики та запитання, інші художні засоби. це все теорія літератури
<span><span>Для кожної людини надзвичайно важливо знати і відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї с рідні, що на неї завжди чека- ють і їй повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили. с куди але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рдного краю необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постаe у зла мні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці. темі збереження історичної пам'яті, шанування своеї землі. Батьківщини присвятив поему oЕвшан-зілля о Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопи. су про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у по- дом сина половецького хана, Вороний створив цілком оригінальний художній твір </span><span>Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Киев. За гарну вроду хлопця оточили розкошами и увагою, тому він швид ко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своею дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Киева гуд- ця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля Але умовляння не діють, навіть пісні(ані про волю половецьку, ані материна колискова) не справляють враження на сина половецького хана.</span><span>Микола Вороний не просто переказ ye сюжет легенди, поет творчо переосмислюe літописний текст і надac твору особливо ліричного й, водночас, драматичного звучання. Старий посланець, розумію- чи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже там, де пустка замість серця, порятунку вже не б I лише застосування магічного евшан-зілля(відчувши запах рослини з рід них степів, юнак відразу все пригадав) змушуe хлопця зрозуміти, хто він яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, e, заплакавши, мовив: Да есть на своїй землі кістьми лягти, лучче аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. Вороний наголошуe, що в оповіді половецького хлопця про надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відц від свого народу й за- був свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана., що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато їх і в самій Україні!</span><span>У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосеред- до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду марними співи кобзарів, ощо співали-віщу- заповіти благородні. Ніщо не може змусити народ поважати себе. Отже, виходить, що omei сили, духу, зрива на ноги, в нас що нема, і манівцями ми блукаем без дороги! Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе евша- риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того ну, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, -шлях край свій повороту?!» Таке питання можна було би поставити ж й багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось див- до ного казкового евшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути riдними свое землі, шанувати себе.</span></span>