Я прийшов додому і подумав шьо матуся захворіла і спитав її шьо таке а вона відповіла шьо просто відпочіває
Фразеологізм "знайти в капусті" (дитину) означає народити її. Цей фразеологізм походить від жартівливої відповіді малій дитині на її питання, звідки вона взялася. Щоб не розтлумачувати те, що дитина ще не зрозуміє, бо мала, їй відповідали, що знайшли її у капусті. Або: лелека приніс, під кущем знайшли, тощо.
<span>1.) Великдень...Це дуже важливе свято як усього світу, так і моєї
сім'ї. Навіть з самої назви ми бачимо, що це щось важливе, адже
складаєсь з 2 слів: Великий і День. Справді цей день є величним адже
саме тоді воскрес із мертвих Ісус Христос - наш Бог та покровитель. На
теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Христа почали ще
наприкінці перешого тисячоліття, з приходом християнства й святкується
сьогодні.Кожна родина святкує цей день по-різному. Одня сім'ї збираються
разом і їдять свячену їжу, інші як звичайного дня просто сидять та
дивляться телевізор.<span>Особисто моя сім'я відсвятковує Великдень ось
таким чином. Дуже-дуже рано, близько п'ятої години ранку, ми
прокидаємося та йдемо до церква зі святковими кшиками, щоб посвятити
паску. Потім, посвятивши їжі, йдемо додому й накриваємо самачний стіл зі
свячених продуктів. Ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати.
Зазвичай після невеличкого відпочинки мама і тато звонять своїм друзям
та родичам і організовують пікнік. Мені це дуже подобається адже тоді я
мою змогу привітати своїх друзів, братів та сестер з цим чудовим святом,
граюся з ними та розважаюсь. Цілий день проходить дуже класно. Я із
великим-првеликим задоволенням можу сказати, що саме Великдень - це моє
улюблене свято, який єднає нас та зближує.</span></span>
З самого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. Це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. Та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. По цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. Рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. Багато місцин побачить ще в житті людина. Але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. Закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.Здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до
серця. Щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. Якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. А ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі.<span>Навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. Адже земля скрізь однакова. Ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. От і уся різниця. Але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. Це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до Батьківщини. Тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного
.</span>