Голий-голіший.
Високий-вищий-найвиший.
Низький-нищий-найнищий.
Милий-миліший-наймиліший.
Горбатий-горбатіший.
Мосовий-масивніший-наймасивніший.
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
1)Був уже вечір, і над хащами парку сходив великий повний місяць.
2) Чи то солов’ї щебетали, чи капали роси з туманів, чи трави співали квіткам?
3) Черемха клубочилась піною цвіту, а бузина ловила те пахуче шумовиння, піднісши вгору білі долоні.
4) Від Київської доби до сьогодні ікон майже не збереглося, але й кілька вцілілих свідчать про самодостатність київської іконописної школи
5) То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю.
Насамперед, фонетична система української мови відмінна від двох мов східнослов'янської підгрупи, до якої належить наша рідна. В укр.мові більш м'яких приголосних: ц, ш, ж (місяць, ножі, наші). Різноманіття закінчень, суфіксів утворюють нові слова між частинами мови. спостерігається велива кількість синонімів, на відмінність з іншими мовамию