Зе назва є а річки вже нема.Так можна сказати про річку Либідь.Ця річечка була названа в честь сестри засновника Києва,Кия,Либіді.У наш час ця річка дуже забруднена.Вона протікає в каналізації з різними побутовими відходами. Цю назву пам'ятають всі,але річки вже нема...
Людське життя.. . Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони.. . усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
<span>Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . </span>
<span>Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за допомогою мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я. </span>
<span>«РІДНА МОВА»
І в поетичних творах, і в наукових
працях М. Рильський закликав бути уважними до рідної української мови.
Блискучий знавець її скарбів, поет звертався до сучасників і наступних
поколінь:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(«Мова»)
Поет
радить вчитись у народу, в якого «кожне слово — це перлина, це праця,
це натхнення, це людина», частіше заглядати до словників. Він наголошує
на потребі домагатися високої мовної культури: «Не тільки в художній
літературі, а й у кожному слові людському увага до мови – доконечна річ
для того, щоб думка знайшла свою справжню» кришталеву форму».
Вірш «Рідна мова» вперше прозвучав на IV з'їзді письменників України (1959) з уст самого автора.
У
поезії — патріотичне уславлення рідної мови, в якій відобразилась вся
історія народу, все його життя. Порівняння та метафори розкривають
величезне значення мови для кожного народу як основи його духовного
життя. В тяжких умовах гноблення за часів самодержавства трудящий народ
не зрікся своєї мови. Поет вдається до художнього засобу персоніфікації:
українська мова «свій дух велично-гідний, як житнє зерно, берегла».
Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість
мови для життя народу.
Нам, українцям, треба любити рідну мову,
леліяти її, плекати, «як парость виноградної лози», вчити своїх дітей,
онуків і правнуків,— усе робити для розквіту українського слова, пісні,
красного письменства...
У розквіті творчих сил поет пішов із життя 24 липня 1964 року</span>