Відомо що людина сама себе робить- робить з себе свій ідеал. Коли ми починаємо лінитись- ми руйнуємо цей ідеал. Не даремно сказано "тяжкий труд- це створення себе". Щоб створити з себе бажану людину, треба старатись. Якщо хочеш бути балериною, постав ціль і попри невдачі танцюй, навчайся, набирайся досвіду... Тільки побачивши бажання цілью, непокладавши рук трудитись ти доб'єшся тієї вершини і та мрія втілиться в життя. Не даремно Ліна Костенко говорила " Кожен фініш це по суті новий старт"
Перший вважав, що творчість – це містичний процес, божественне осяяння та дар, яким небо
наділяє лише геніїв. Другий табір переконував, що геній – це результат багаторічної
невпинної праці. Дискусія між ними триває і дотепер, а все тому, що багатьох людей цікавить,
чи можна якось навчитися творчості?
Відповідь на це питання дає психологія, що тлумачить «творчість» як втілення нашого
натхнення в реальність, результатом чого не обов’язково має бути твір мистецтва. За
ще одним визначенням «креативність» (від англ. create – створювати, творити) – це
властивості індивіда, що проявляються в готовності до створення нових, нетрадиційних
та оригінальних ідей, схем мислення та вирішень проблем. Тобто на думку психологів
творчість – це невід’ємна частина життя, що проявляється в усіх його сферах.
Видатний психолог Абрахам Маслоу вважав, що креативність від народження властива
кожному, але більшість втрачає її під впливом середовища. Ось чому так важливо розвивати
творчість у дітей та дати їм зрозуміти, що це – природня здатність людини, яка розширює
наші можливості та допомагає нам у повсякденному житті.
Як розвивати креативність?
Існує багато вправ та ігор, що допомагають активізувати творче мислення. Частина з них
підходять для індивідуальної роботи, частина – для роботи в команді. Для успішної
«спільнотворчості» не забудьте попіклуватися про створення дружньої та приязної атмосфери
– саме вона допомагає долати сором’язливість та інші внутрішні бар’єри учасників.
<span>Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку... А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація - це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову. </span>
<span>Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. </span>
<span>Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдо¬рожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плека¬ючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. </span>
<span>Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово - це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко: </span>
<span>Нації вмирають не від інфаркту, </span>
<span>Спочатку їм відбирають мову. </span>
<span>Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше - перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумаки в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині і від чуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті. </span>
<span>А Вкраїни ж мова – </span>
<span>Мов те сонце дзвінкотюче, </span>
<span>Мов те золото котюче, </span>
<span>Вся давність і обнова - Українська мова. </span>
<span>(П. Тичина) </span>
<span>Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу: </span>
<span>Ми з нею відомі усюди, </span>
<span>Усе в ній, що треба нам, є, </span>
<span>А хто свою мову забуде, </span>
<span>Той серце забуде своє. </span>
<span>Вона, як зоря пурпурова, </span>
<span>Що сяє з небесних висот. </span>
<span>І там, де звучить рідна мова, </span>
<span>Живе український народ. </span>
<span>(В. Сосюра) </span>
<span>Один давньогрецький філософ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації. </span>