Ответ:
«О, МОВО РІДНА, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я?»
Велика й могутня ріка починається з джерела, а слово – з писемності. Українські мова та писемність є душею нації. Народжувались вони в хроніках Нестора Літописця й продовжували свій розвій у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та багатьох інших талановитих письменників України.
Мова зближує південь і північ, захід і схід нашої єдиної і неподільної держави. Адже вона таїть у собі надбання віків, пам’ять народу, виміри духовних скарбів поколінь, які рідне слово відстоювали, за існування якого боролись, з яким ішли в бій і кращі засвіти. Бережімо рідну мову й писемність, бо в них високий дух прабатьків, сила нашого сьогодення і світло наше майбуття.
Грізно грима грім горою -
Гонить гомін градобою.
Гнеться груш гнучке гілля.
Гонить гуси Гнат: - Гиля!
Дурному сину і батькове багаство не в поміч. подавай діду на піч, ба й сам там будеш. чути в хаті дочку, як зузулю в саду
Тим що автор не ставиться до мови
<span>Неприємна, знайома млявiсть — <em>провiсниця всiляких прикростей</em><em></em> — закрадалася в груди.
</span><span>Бо вiн, <em>Шептало</em>, кiнь особливий, кiнь бiлий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долi.
</span><span>Навколо ж стiльки святково вбраного народу, стiльки коней iз сусiднiх сiл, i всi бачать сором його, <em>бiлого коня</em>.
</span><span>Вони, <em>люди</em>, знають: на Шептала можна покластися.
</span><span>Попереду клубком куряви котить табун, за табуном — Степан, а за кiньми i Степаном — вiн, <em>Шептало</em>.
</span><span>I можна досхочу тiшитися уявою, що це вiн,<em> бiлий кiнь</em>, жене до водопою i сiрих, i вороних, i гнiдих, i перистих.</span>