Я для неї зірву Оріон золотий...
Золотий - прикм., п.ф. - золотий, відносний, тверда група, однина, чол. рід, Зн.в., означення.
<span>1.</span>
<span>1. Рішення Остапа.</span>
<span>2. Гвалт у панському маєтку.</span>
<span>3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі.</span>
<span>4. Остання мить перед розставанням.</span>
<span>5. Згадка з дитинства Остапа.</span>
<span>6. Втеча Соломії разом з коханим.</span>
<span>2.</span>
<span>1. Осіння ніч</span>
<span>2. В очікуванны переправи</span>
<span>3. З’явлення човна</span>
<span>4. Козацькі вартові</span>
<span>5. У млині Якима</span>
<span>6. Переїзд</span>
<span>7. Поранення Остапа</span>
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Феноген: лицемірний та улесливий, спритний і підступний. Пузир вважає його своєю «правою рукою», але той обманює свого хазяїна і потай нагромаджує кошти, щоб теж стати хазяїном.
Ліхтаренко: безжальний та хитрий, стверджує, що «вся одвага чоловіка йде на те — де б більше зачепить!...»
Захар Беркут є одним з головних персонажів.
Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.
«Високий зростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин» - так про нього дуже точно говорить автор. Бо не дивлячись на старість, Захар став надійною опорою для односельців. Був розумним, справедливим, благородним. Радо ділився своїм досвідом і знаннями, «навчав кожного, показував і заохочував». Тому односельці рахувалися з його думкою і поважали його, часто зверталися за порадою. Старий Беркут знався на ліках, не одному допоміг у біді.
Захар Беркут не тільки шанував та дотримувався народних традицій, спонукав інших не забувати своє коріння. Тому в годину небезпеки нарівні зі всіма боронить свій край від ворогів.
Автор симпатизує своєму герою. Приділяє багато уваги опису зовнішнього вигляду, рис характеру. Описує дуже детально, як нікого іншого. Зі захопленням розповідає читачеві про його добрі вчинки. Навіть умираючи, Захар Беркут не забув про громаду, а залишив мудрі настанови для своїх односельців, бо вірив, що «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».