Третій розділ:
1. Житло Климка.
2. Нові знайомства.
3. Прихід італійців.
4. Обстановка на ринку.
5.Несподівана зустріч із вчителькою.
6.Злий бородач.
7.Допомога Наталі Миколаївній.
8.Похід Климка за сіллю
Четвертий розділ
1 Холожний ранок
2 Нова взуванка
3 Місто
4 Стара бабця на ринку
5 Подарунок від старого шевця
6 Випадок з поліцаями
7 Захист дівчини
8 Дорога за сіллю
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
У цій легенді йде мова про часи кріпаччини. Жила в одному з сіл звичайна жінка з сином, який дуже любив тваринний і рослинний світ. Ставши дорослим, хлопчик допомагав матері по господарству, випасав худобу. Він був надзвичайно обдарований, працьовитий, намагався завжди допомагати іншим людям. Одного разу, випасаючи овець, він зустрівся з чарівником дідом Капушем. Дід став навчати хлопця різним премудростям, які допомагали хлопцю розуміти оточуючий світ, світ природи. Через деякий час хлопчик навчився настільки добре розуміти природу, що став її невід’ємною частиною. Від односельців за свої надзвичайні здібності він отримав ім’я Планетник, тобто людина не від світу цього, людина, яку не можуть зрозуміти інші люди. Одного року, коли великі зливи, а потім і засуха, завдали великої шкоди врожаю селян, люди звинуватили в тому Планетника, бо на їх думку, він знався з нечистою силою, хоча хлопець до цього був непричетним. Люди, які так і не зрозуміли душу хлопчика, прокляли Планетника й вирішили його стратити, звинувативши «чародія» у всіх своїх бідах. Хлопця ув’язнили, але мати за допомогою квітучого нарцису звільнила сина. З благословення матері Планетник перетворився на вогняну кулю і піднявся в небо, залишившись там навіки.
Моя мрія це стати актором.Але для цього треба багато працювати.Цю професію обирають ті люди у яких розвинута хороша пам'ять. Я теж належу до таких.А от майбутнім актором бажаю успіхів!
Поезія Ольжича<span> Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.</span><span> Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. </span>Героїчний світогляд<span> Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом - понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки - тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття космосу в усіх його реалізаціях; бо всі вони - лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини. Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, - єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом.</span>