Главные герои:
1)Любим и Герасим-плотники
2)Ефим-постух
3)Андрей Андреевич-барин
4)Василий-кучер
Сюжет:
Однажды пытались Любим и Герасим вытащить рыбу.В это время мимо прохожил постух,он бросил свое стадо и кинулся им помогать.Стадо постуха в это время забрело в сад барина,барин вышел и начал сетовать на своих работников,но как узнал,что рыба-то не простая,а налим,то сам прыгнул в воду и поймал Налима.Налим хвостом махнул и вырвался обратно в воду,В итоге Налим никому не достался.
Историю ведут с отрога,
Рассказов декабристов много.
Колчак здесь голову сложил,
У Ангары и Беринг был.
Транссиб,плотина ГЭС,Бакал.
Суровый бабр на герб попал,
Край заповедный,"тайги бал."
Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.Із самого початку юний і чистий Доріан Грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі. Але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.Урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не існує», «Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. О. Уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. І в цьому теж полягає парадокс письменника. Він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.Фінал роману досить символічний. Портрет стає суворим суддею вчинків Дорі- ана Грея. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. Тому портрет — один із головних персонажів роману. Він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. Портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.О. Уайльд колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових<span>» ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись</span>
Один из главных христианских праздников установленный в честь рождения на плоти Иисуса Христа от Девы Марии!