У творі українського письменника «Звук павутинки» небагато персонажів, але проти це, автору вдається розкрити загадковий та чарівний, широкий та неосяжний оточуючий нас світ природи, безсмертя, добро, вічність та красу нашої землі. Саме таким цей світ уявляє головний герой повісті – хлопчик за ім’ям Льонька.Льонька – це звичайний сільський хлопець, майбутній третьокласник, який постійно фантазує і щось вигадує. Але сказати, що він все вигадує – це неправильно, бо Льонька не вигадує, він просто бачить оточуючий світ сповненим різноманітними дивами. Хлопчик не вигадує ці дива, бо він в них постійно живе, для нього вони цілком реальні. Як на мене, то Льонька є дуже талановитим хлопчиком, бо має щире серце, кмітливий розум і неабияку уяву.Поряд з Льонькою завжди знаходяться його друзі – Адам та Ніна. І якщо Ніна – це вигадана самим хлопцем дівчина, то Адам – справжня людина. Адам, незважаючи на свій похилий вік, знайшов спільний язик з десятирічним хлопчиком. Адам – це вчений, який приїхав до села, як він сказав, помирати. Вчений був хворий на малокрів’я, і йому залишалося на цьому світі не дуже багато днів. Поява Адама в селі та трагічна історія його життя справила дуже велике враження на хлопця. Ближче познайомившись із вченим, Льонька дивується тому, що існують дорослі люди, які спроможні зрозуміти його фантазії та його вигадки. Одним з таких людей був Адам, який у своєму серці на все життя зберіг частинку дитинства, що допомогла вченому зрозуміти звичайного хлопчика. Вчений бачить, що листочки на воді – то не листочки, а справжня флотилія, а Льонька – це не маленький школяр, а відважний капітан. Я думаю, що коли Льонька теж стане дорослим, він обов’язково зрозуміє, що дитинство на все життя можна зберегти у своєму серці, у своїй душі. Таким він і залишиться на протязі усього свого життя.Адам помирає від важкої хвороби, але до останнього свого дня він приймає участь у забавках хлопця, а вже коли у вченого не вистачає сил підійматися з ліжка, він розважає Льоньку цікавими історіями або слухає оповідання хлопчика. Цей дивовижний вчений не може залишити байдужим ні одного читача, бо в його образі письменник втілив все те найкраще, що притаманне справжній людині, людині, яка розуміє добро та вічність краси нашого рідного краю. Особисто у мене Адам викликає повагу, співчуття та щиру симпатію.А ось Ніна – це вигадана подруга хлопчика, яка припливає до Льоньки на кораблику і постійно бере участь у його забавках. Інколи Ніна здається хлопцеві настільки реальною, що він і сам сумнівається в тому, вигадана ця дівчинка, чи існує насправді. Діти разом гуляють, лазять у глиняну печеру та слухають павукове радіо, притуляючись до павутинки та прислухаючись до звуків природи.Павукове радіо – це дуже важливий у повісті елемент, бо навіть у назву твору винесений звук, який чують діти. На мій погляд, звук павутинки втілює в собі надзвичайну можливість людини помічати найтонше, найдрібніше в оточуючому нас світі, можливість, яка сповнює людську душу тим прекрасним і чарівним, що потрібно кожному з нас.<span>Незвичайний світ Адама, Льоньки та Ніни – неповторний і в т ой же час мінливий. Ці люди мають добре серце, яке не охололо від буденщини і зла, а сяє полум’ям і на все реагує безпосередньо та щиро. І саме такі люди, саме звук павутинки вчить читачів, що існує у світі добро, вічність та краса на землі, і її лише треба навчитися бачити.</span>
Поема Івана Франка «Мойсей» стала філософським твором, присвяченим майбутньому українського народу. Написання поеми, у якій письменник підіймає важливі проблеми, що стосуються українського селянства того часу, прийшлось на період революції 1905 року. У пролозі до цього твору визначена ідея та тема тексту. Автор шкодує, що український народ, який має тяжке життя, роз’єднаний між двома державами. Але поет твердо впевнений, що возз’єднання українських земель та визволення українців обов’язково відбудеться, що не пропадуть марно усі жертви, усі негаразди його співвітчизників.
Поему «Мойсей» Франко написав для українського народу. Він перетворив біблійну легенду і розповів про проблеми та шляхи звільнення від гніту. Зображаючи стародавніх ізраїльтян, Франко мав на увазі свій рідний знедолений народ. Дуже нагадує сорокарічне блукання ізраїльського народу в пошуках землі обітованої трагічні та сумні події в історії українського народу. А набуття Єрихона асоціюється автором з героїчною боротьбою народу України за своє національне і соціальне визволення, укріплює віру в його щасливе й прекрасне майбутнє.
Іван Франко говорить про єдність народу і вождя, проголошує історичну роль народу. Дуже яскраво про це сказано в казці про те, як дерева обирали собі короля. Автор пояснює алегорію казки:
«Дерева — се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі».
Поет подає ідею безмежної вірності людини-вожака своєму народу. На думку І. Франка, справжнім керівником можна назвати лише ту людину, яка усвідомлює прагнення та інтереси людей. Підтвердженням цьому можуть служити проникливі слова справжнього патріота і ватажка Мойсея:
«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю».
Такі самі слова можна сказати і про життя, і про творчість Івана Франка. Сповідь-освідчення Мойсея можна назвати сповіддю самого Каменяра, бо це він устами пророка розмірковує над долею українського народу, виказує свої погляди на призначення людини, осуджує лінощі, рабську покору, закликає до боротьби. Справжній вождь народу, на думку поета, не має права сумніватися в справедливості вибраного ним шляху. Зневіра в сили народу — злочин, який повинен бути покараний.
Навіть Мойсей, який беззавітно відданий своєму народу, який він любить і за щастя та свободу якого він бореться, на одну мить засумнівався у своїй вірі. І за це був жорстоко покараний. Вождь повинен бути мужньою, цільною, відданою людиною і завжди йти поряд зі своїм народом, вірячи в його сили.
Поема «Мойсей» стала закликом і керівництвом для революційної молоді не тільки України, а й інших країн, актуальною вона залишається і в наші часи.
Объяснение:
Кінь Шептало є втіленням алегоричного образу. Але як це зрозуміти? З самого початку твір здивував нас спокійністю сюжету та незвичайною оповіддю автора. На перший погляд Шептало звичайний, хоча й дуже красивий, кінь. І тільки пізніше ми розуміємо, що цей звичайний кінь, є особливим. Шептало - це образ людини. Дуже часто в житті можна зустріти таких людей, які бажають виділятися з сірої маси, але не можуть через страх і презирство інших людей. Такі люди стараються підпорядковуватись суспільству та середовищу в якому живуть. Нажаль, деякі люди з великим потенціалом просто ховаються за чиєюсь спиною, за чиєюсь індивідуальність. Кожна людина безперечно має свої особливості. Кожен з нас індивідуальний та особливий. Потрібно не піддаватись тиску суспільства.
В оповіданні Шептало знає що він особливий, він розуміє, що може втекти і здійсняться його заповітні мрії. Він бажає бути вільним, почесним, гордим конем. Білим конем. Яскравою подією було купання Шептала в річці. Коли той побачив, який він насправді. Він був захоплений собою, своєю красою та незвичайністю. Шептало хотів бути незвичайним конем. Йому це вдалося на деяку мить. Та нажаль, він повернувся до конюшні. Особисто в мене, це викликало здивування. Чому ж він повернувся, якщо так бажав виділятись? Бажав бути вільним...
В стаді з іншими кіньми, Шептало завжди йшов осторонь, хоча й не відбивався далеко. Напевно це добавляло йому упевненості. Він любив самотність, був вільним у душі хоча й понівеченим ззовні. Шептало часто мріяв про волю, про цирк. Він згадував дитинство, своїх рідних, які також були особливими. Після втечі кінь відчув силу і справжню свободу. Його повернення назад - це образ слабкості. Образ людей, які через негаразди можуть опустити руки та просто здатись. Нажаль, на шляху до мети безліч перешкод і негараздів. Та не всі з ними справляються.
Оповідання нас наштовхує на роздуми про життєвий вибір сучасної людини, про можливість зберегти власну індивідуальність.