Я вважаю, що проблема природи зараз займає одне з найважливіших місць у нашому житті. Тому так гостро перед усім людством і перед кожним з нас зокрема постає питання захисту природи, бережливого ставлення до її ресурсів.
Багато письменників і художників торкаються теми природи.Вони із надзвичайною майстерністю змальовують кожний її звук, кожний подих вітру і промінь сонця. Мені дуже подобається ходити з друзями до лісу, у походи, їздити на море. Але я слідкую завжди, щоб після нашого відпочинку все довкола залишалося чистим. Тому кожного разу я прибираю за собою.Одного разу у своєї бабусі ми з батьком посадили горіх. <span>Він вже величенький і цього року дав перші плоди — маленькі горішки. Але для мене вони були смачнішими за всі горіхи світу.</span>
Можливо: Печиво, місиво, вариво, плетиво. Речення: бабуся готує смачне печиво
Он был очень очень очень умный
чесно
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім — директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.
Завжди хотілося, щоб будинок, у якому я живу, був затишним, меблі була гарної й практичної, зручно розташованої. І головне, мені завжди хотілося мати будинку свою особисту кімнату – простір, на якому все було б розташоване так, як хочу я, як зручно мені. Торік моя мрія збулася – наша сім’я переїхала у свій будинок. Раніше ми жили в багатоповерховому будинку одного зі спальних районів нашого великого міста. Говорячи про цю квартиру, відразу згадую улюблений усіма фільм «Іронія долі». Помнете: однотипність квартир і навіть цілих мікрорайонів, інтер’єра квартир, у яких живуть люди. Все це послужило гарну службу героям фільму, але в житті така одноманітність, звичайно ж, стомлює. Тому мої батьки й вирішили переїхати у свій будинок