Казка Констянтини Малицької дуже гарна тобі варто її прочитати а йдеться там про чарівний спів соловїв !
Народжується людина. Вона потихеньку зростає, робить свої перші невпевнені кроки, промовляє перше слівце, ходить у дитячий садочок, далі — у школу, отримує середню або вищу освіту, працює, обзаводиться родиною, ростить дітей, виходить на пенсію і... замислюється про сенс життя. До деяких сучасних людей роздуми про життя приходять раніше, до інших пізніше, але це відбувається з усіма.
Сенс життя людини полягає не в народженні, житті і смерті. Якщо ми приходимо в цей чудесний світ, значить, це дійсно комусь потрібно. Значить, на кожного з нас покладена певна дуже важлива місія. Але в більшості своїй ми сліпі і дурні, бездушні і хибні.
Можливо сенс життя в самому житті? Для цього потрібно повністю присвятити себе обраному шляху і жити заради інших людей, або заради порятунку тварин, або ж боротися із забрудненням планети і т.д. Найголовніше, знайти своє покликання. Зрозуміти, в якій сфері діяльності можна найбільш корисно реалізуватися. Наприклад, уже в шкільні роки ти починаєш помічати, що вмієш змусити себе слухати. Тобі подобається вчитися, пізнавати нове і ділитися отриманими знаннями з іншими. Стань учителем. Нехай діти, школярі або ж студенти, відкривши роти і затамувавши подих, слухають тебе і вбирають твою мудрість. Або, починаючи з уроків анатомії та біології, тебе не відірвати від вивчення медицини. Стань лікарем. Допомагай хворим людям повернутися до повноцінного життя, даруй радість і надію. Якщо тебе зачаровує магія чисел і математика твій «коник», то стань грамотним економістом і присвяти своє життя цій важливій професії. Найголовніше — це не помилитися на початку життєвого шляху, щоб на схилі своїх років не шкодувати про даремно прожиті роки.
У чому полягає сенс життя? Звичайно, не тільки в правильно обраній професії. Можна бути прекрасним, кваліфікованим фахівцем, але якщо не володіти високоморальними людськими якостями, то гріш ціна всім заслугам і регаліям. Бути гарною людиною — це теж важка робота. Щодня віддавати себе без залишку на благо іншим по силах тільки безкорисливим, добрим людям з красивою душею. Цьому не вчать ні вчителі в школі, ні викладачі в інституті. Це вбирають з молоком матері, пізнають у колі сімейних відносин від мудрих і терплячих батьків.
Відповідаючи своїй дитині на запитання: «Чи є сенс у житті?», кожен повинен в першу чергу сам міцно задуматися про це. Чи виконує він повною мірою свою місію на Землі? Чи гідний він подарованого йому життя? Яка пам'ять залишиться після нього?
Друзі, так в чому все ж таки є сенс життя людини? Відповідаємо: в гармонійному поєднанні наших мрій, можливостей і, звичайно ж, реальності. Спочатку оточуючі, а пізніше вже сама людина невпинно виховує в собі моральні якості, котрі вдосконалюються напротязі усього життя. Згодом вона усвідомлено ставить собі чітку мету професійного вибору та наполегливо і старанно працює, аби її досягти. При цьому людина майже не відчуває незручностей, так як життя приносить їй неабияке задоволення. Вона неймовірно щаслива, вона затребувана — має гарну роботу, вона кохає сама і є коханою, вона реалізована. Вона знає відповідь на таке актуальне запитання як: «У чому сенс життя людини
У «Слові...» воєнна доблесть його прославляється в особливо піднесеному тоні. Як буйний тур, б'ється він у передовому загоні, прискає на ворогів стрілами, гримить мечем об ворожі шоломи, і куди не повернеться він у січі, там лежать голови половецькі. Він, як і брат, шукаючи слави, готовий забути для ратних подвигів і про батьківський престол князівський, і про милу жінку свою.Зате про своїх бойових товаришів говорить він з особливою теплотою і гордістю.Сповиті під сурмами, виплекані під шоломами, бувалі воїни Всеволода завжди готові до бою з ворогом; наче сірі вовки в полі скачуть вони, не боячись небезпеки, шукаючи собі честі, а князеві слави.Відвага й благородство «русичів» (війська Ігоревого, його «дружини»), їх нехтування небезпекою і самою смертю, байдужість до багатої здобичі, якою вони мостять мости по болотах та багнистих місцях, — усі ці якості викликають в автора пошану. Недаремно він і про зброю «хоробрих русичів» згадує з таким замилуванням і, говорячи про тих, що полягли за землю Руську, знаходить слова, які найглибше передають його сум і повагу.Автор пройнятий глибоким почуттям любові до батьківщини і свідомістю того, звідки походить лихо для неї. Створюючи образ того чи іншого князя, він не лишається байдужим. Ми виразно бачимо його симпатії і антипатії.Серед героїв поеми особливе місце займає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли Святослав полонив половецького хана Кобяка. Перемога ця показана в епічних образах — гіперболах. Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* Святославовій.Святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря і Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, Святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. Цей заклик до об'єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.Святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. У розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. Це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця «Слова...» здається непорушним.Якщо в молодших князях автор показує риси відважних войовників, які, проте, не розуміють спільних інтересів, то в образі «грізного князя київського» поєднуються якості могутнього полководця і мудрого політика. 1 ніби на підтвердження його правоти і авторитету автор, підступаючи від історичної дійсності, змушує Ігоря після повернення з полону прямувати в Київ до Святослава. Отже, цей образ найближчий співцеві» (За О. Білецьким).«Відповідно до ідейного змісту твору Святослава автор називає великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють німці і венеційці, греки і «морава». Та й недаремно: це ж бо він нещодавно своїми «сильними полками і харалужними мечами» розгромив орди половців. Цю перемогу автор явно перебільшує: «наступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в його серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів», коли «сумують голоси, поникли веселощі», не чути голосу орачів?Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається з закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославовича». Цим він хоче об'єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова...» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об'єднував руські землі, а й успішно завойовував ворогів» (За Б. Степаниіииним).«Галерея образів князів цим не вичерпується. Добре знаючи князів руських і стосунки між ними, автор «Слова» вміє двома-трьома влучними словами дати їм чіткі характеристики. І тут, в епізодичних образах, ставлення його до зображуваних героїв підпорядковане основній ідеї твору — ідеї боротьби з князівськими незгодами, якими користуються вороги, «бо через незгоду постало насильство