Тема: згадка про минуле дитинство
Идея: журба за дитинсвом
Осн. думка: Одпливає одходить життя.
Жанр або пейзажна, або інтимна.
Віршований розмір анапест з амфібрахієм
худ.з засоби епітети (голубими очима, голубими дорогами), метафори (одпливає, одходить життя), рефрен (перша строка є і останньою).
1. 1845<span>
2. «Минають дні, минають ночі»: роздуми поета над важкою долею своєю і пригнобленого люду.
3</span>. «Минають дні, минають ночі»: засудження пасивності народу, який «спить на волі» і не прагне позбавити себе кайданів.
4. громадянська лірика.
5.Епітети — пожовкле листя, гнилою колодою, доброї, злої долі<span>
6. чотирьохстопний ямб
</span><span>7.перехресне</span>
Реальне - <span>це віра хлопця в надприродні сили, в те, що усе можливо зробити, якщо в це повірити і докласти зусиль.
Казкове - </span>за наказом хлопчика дощова хмара рушила тушити сосну від пожежі; наявність чаклунства; несподівана поява діда Капуша та його поведінка - «Повів оком в один бік — квіти перестали цвісти, дерева відхитнулися; повів у другий бік — дикі звірі поховалися»; дивовижні можливості квітів - нарцисс розмовляє, а блакитна квітка сама тягнеться до хлопця; <span>хлопець перетворився на вогняну кулю і відлетів у небо.</span>
Смілива зозулька
Ведмежата
Під зеленим шатром лісу
Хто ж винен?
Хто це такий?
Осінь
Здрастуй, зимо!
І трапиться ж отаке.
Не забув
А він вже вдома
<span>Повінь</span>
«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>