Ответ:
Лис Микита - головний образ однойменної літературної казки Івана Яковича Франка. Це дуже прехитрий звір, який славився у лісі своєю сміливістю і винахідливістю. Як його не намагалися впіймати люди,він завжди відгадував і минав їх ловушки. Сміливість і винахідливість зробили лиса дуже гордим і хвалькуватим. Одного разу він пообіцяв, що вкраде курку на базарі серед білого дня.
Коли собаки загнали Микиту у діжку з фарбою, він вже й жалкував, що так необережно вихвалявся, проте коли після перефарбування його не впізнали звірі,починає брехати.
Цілий рік хитрий лис водив за носа всіх жителів лісу, аж поки не видав себе, завивши разом з лисицями. Ось тоді і наступила справедлива кара - Микиту розірвали лісові мешканці.
Якби не гординя і брехня , то жив би лис Микита ще довго- предовго, а так сам собі заподіяв смерть.
Объяснение:
П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
<span>У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя. </span>
Привіт козаче Швайко,
Я(своє ім'я) дуже палка (палкий)шанувальниці(шанувальник) твору Джури козака Швайки. І у цьому творі подобається один герой - це ти. Ти мені подобаєшся ти що ти сміливий, хоробрий, відданий . А ще що ти маєш двох джурів та друзів Санька та Грицика. Я б теж хотів(хотіла) мати таких друзів.
Твій шанувальник (шанувальниці)
Твоє ім'я
Душа – какое же тонкое это понятие. Она все чувствует и понимает без слов, и многие ее отождествляют с интуицией. Душа своим тихим голосом всегда подскажет, поможет принять правильное решение.
И как часто мы, спустя какое-то время после наступления исхода сложной ситуации понимаем, что чувствовали «нутром», что надо было поступить по-другому. Именно душа тогда подсказывала нам – не так, не так! Но мы следуем разуму или сиюминутному стремлению.
Часто мы не можем понять, что происходит с нами – чего-то не хватает. А чего не хватает? Мечемся, переживаем, ищем. Как же трудно искать то, что не знаешь, как выглядит!
Какое огромное количество времени нашей жизни отнимает работа и стремление к большим, высоким, таким благородным целям. Ведь мы делаем это все ради наших близких. И часто не замечаем, как в вечной занятости все больше отдаляемся от них.
Однако никакие материальные цели не дадут полного счастья, и не помогут понять в полной мере, что такое настоящая душевная гармония. Именно изнутри души мы способны ощутить степень наполненности нашей жизни. Именно душа всегда вовремя, а то и заранее сигнализирует нам о том, что «что-то тут не так».
<span>
</span><span />
Запитавши, у себе, що таке справжня краса, кожен подумає про щось своє, намалює у себе в уяві свою картину. Для когось краса - це лише зовнішність, а для когось -внутрішній світ людини, такий глибокий та чаруючий. Взагалі, в нашому житті краса скрізь, потрібно лише навчитися її бачити. Та не кожен може відкрити це в собі, бо лише краса власної душі, а це і доброта, і любовь до життя, і відкритість, може показати чаріний світ навколо. Спробуйте стати добрішим і тоді краса світу відкриється для вас,внутрішня краса кожної людини більше не буде загадкою. Чарівність навколо потрібно плекати та захищати, бо те що для тебе є дорогим для когось просто ніщо. Будь уважним до краси власної душі, розвивай її, та й ніколи не руйнуй красу навколо.