Я погоджуюся з цим твердженням цілком і повністю. На мій погляд, честь і совість цінніші за гроші. Якщо людина втрачає гарні людські риси заради того, щоб розбагатіти, то, на мій погляд, це нерівноцінний обмін. Багатий мерзотник - це в першу чергу мерзотник, а бідна чесна людина - в першу чергу чесна, а потім вже бідна. До того ж, життя - дуже непередбачувана річ: зараз гроші є, і багацько, а завтра ти їх втратив усі. І нічого не лишилося, бо у багатої безчесної людини немає нічого, крім грошей: ані друзів, вні кохання, ані поваги людей.
Якщо жити чесно, правдиво та праведно, то набудеш те, що цінніше за гроші і не втратиш зненацька. Це - любов, добре ім'я, дружба, повага. Тебе не кине кохана людина, бо вона полюбила тебе бідним - а це означає, що любить вона тебе, а не гроші. Друзі раді бачити тебе просто так, бо ти гарна людина. З цим легко і приємно жити, навіть якщо живеш бідно.
Події повісті Г. Тютюнника відбуваються у тяжкі для українського народу часи окупації німецько-фашистськими загарбниками. Ця жорстока війна принесла нашим співвітчизникам, як і іншим поневоленим фашистами народам знущання, хвороби, голод і смерть.
<span>У той час багато дітей залишилося без родини та без житла і були змушені самі шукати собі їжу, одяг та помешкання. В роки Великої вітчизняної війни вони поруч із дорослими працювали за верстатами, також, як і дорослі, вони не знали сну і відпочинку, вносячи свій посильний вклад у справу перемоги. Багато дітей та молоді у роки війни фашистські загарбники вивезли для робіт у Німеччину. </span>
Мета́фора<span>
</span><span> — </span>слово<span> или </span>выражение<span>, употребляемое в переносном значении, в основе которого лежит сравнение неназванного предмета с каким-либо другим на основании их общего признака.</span>
Україна це пісня пісня зближує якби небуло пісні то небуло б й україни. Є така легенда що бог наділив всі країни Францію її мовами Іспанію танцями і т.д. а Україні лишилась лише пісня. Тож коли ми працюємо або щось робимо то ми щось підспівуємо ось чого пісня душа народу
<span>- Пригадую ще,- продовжив свою розповідь Віктор Олексійович далі,- сварківці розповідали, що з ранку того дня в селі вони бачили пару сіроманців, напевне вовка і вовчицю. Хтось із них забіг до стайні, його закрили у приміщені, а потім знешкодили. Селяни казали, що скоріш за все загинув вовк, а вовчиця, мабуть, і сиділа на купі піску біля Кобівщини і сумувала за загиблим хазяїном – сіроманцем та була не дуже голодною, тому і не напала на поодиноку людину». Зважаючи на цей випадок, Віктор Олексійович зробив для себе такий висновок: по можливості не їздити самому вночі з роботи додому, а залишатися на ночівлю у населеному пункті. </span>