Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті «гуси-лебеді» душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість «Гуси-лебеді летять...» своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
...хто сказав, що для друга треба робити тiльки те, що цiкаво?
Ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу ви пронесли через усе життя. Святе це діло — дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по—справожньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга.
Пам'ятайте про це, хлопці!
На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш скрiплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не говорять.
Святе це дiло — дружба. Найсвятiше i найчистiше почуття в свiтi. I найчистiше воно в дитинствi. Бережiть його i шануйте! Бо найвiрнiшi, найбiльшi, найкращi друзi в свiтi — це друзi дитинства. I той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гiрко буде. Бо дитинство не повторюється… I проживе той своє життя без дружби. I буде воно дуже безрадiсним, хоч, може, й довгим. I не вiдчус вiн себе по-справокньому людиною. Бо найбiльше ти Людина, коли щось робиш для друга.»
На мою думку у житті собаки Вовчуна і кота Мурлинського могли б ще трапитися ось таки випадки. Одного дня бабуся відпустила Мурлинського й Вовчуна на вулицю, погуляти селом. Йдуть вони собі поруч спокійнесенько, нікого не чепаючи, але раптом Мурлинський кудись провалився. Вовчун відразу це помітив та відразу захвилювався. "Де ж він?" , "Куда ж він?" - такі думки проскочили в голові у Вовчуна. Не довго думаючи він стрибнув за ним. Виявилось, що Мурлинський впав у щилину дерев"яного моста, прям в самісіньку річку. Вовчун навіть не здогадувався куди він стрибнув. Коли собака зрозумів що він у воді, а поруч з ним ледве тоне його найкращий друг Мурлинський, у нього перед очима перебігле усе його собаче життя. Але Вовчун не здався, він боровся до останнього, та врешті решт йому вдалося спасти свого найкращого друга. Усі мокрі, холодні, Мурлинський та Вовчун поверталися додому. Весь шлях кіт дуже щиро дякував своєму другу Вовчуну за порятунок.Вовчун вчинив як справжній друг. Цей героїчний вчинок ще більше зміцнив дружбу звичайного сільського кота та собаки.
Основна думка твору полягає у необхідності агресивного, войовничого настрою задля перемоги. Через героїв автор каже, що треба накопичити ненависть до ворога, щоби здолати його. Це жорстока правда війни: важко вбивати тих, до кого в тебе немає негативних почуттів.
Крім того, твір пронизаний ідеєю байдужого ставлення до смерті.
В лесу, когда Лукаш собирал берёзовый сок