Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті «гуси-лебеді» душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість «Гуси-лебеді летять...» своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу — як
європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі
українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю
нічим не поступаються бароко європейському.
Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це
метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає
мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна…
Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави
посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між
собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до
початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна
образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та
метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та образів.
Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його,
бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і
розшифрованим, ніби ребус.