Що таке Біблія? Це найвидатніша книга в історії людства, яка увібрала народну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просто явище культури, вона — основа духовного буття світу, саме в Біблії — книзі усіх книг — можемо знайти шляхи вирішення таких проблем: життя і смерть, доля і душа людини, добро і зло... Хоча вона складається з багатьох книг, різних за жанрами, створених у різні часи різними людьми, але за суттю своєю Біблія є єдиною книгою, великою, вічною супутницею життя багатьох людей усього світу більше 2-х тисяч років. Вона вчить нас, як жити, що можна робити, а чого ні; якими треба бути, а що є негативним у наших характерах. Саме Біблія надихала письменників усіх часів і народів, бо багато століть вони використовували її теми, ідеї, образи, сюжети у своїх творах.
Біблійні матеріали знайшли широке відображення у творах письменників давньої української літератури, потім нової, а тепер і сучасної.
Знайомство зі Святим Письмом допомагає нам краще розуміти твори української та світової літератури.
Читаючи Біблію, ми засвоюємо духовні істини, розуміємо художню красу релігійних текстів. Саме вона вміщує в собі морально-етичний і естетичний досвід людства. Всі зневірені звертаються до цієї книги, продовжують шукати сенс свого життя, земного існування, відповіді на одвічні питання і водночас духовну опору в цьому гріховному, несправедливому світі.
Біблія для українського народу була і є не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою....
Трохи місцями поміняла.Написала, що пам'ятаю.
Синекдоха- заробити копійку.Ноги моєї тут не буде.
Метонімія-Америко, Німеччино, мовчіть!Інститут святкує своє сторіччя.Чайник закипів.Читати Франка.
Метафора-Ці думки краяли мені серце.Вишневі пахощі вдарили в ніс.
Оксиморон-Гарячий сніг.Живий труп.
Постійні епітети-мова солов'їна.Мова калинова.
Гіпербола-високий,як дуб.Ми не бачилися вже сто років!
Літота-така малесенька, що ледве од землі видно.
Риторичне запитання-чи знайде душа моя спочинок?Чи ж неповторне можна повторити?(друге речення ,здається, Ліни Костенко.Не пам'ятаю з якого твору.)
Риторичне звертання-Вкраїно ,моя мила!Скажи мені,моя доле!
Я не придумала:поетичний паралелізм,заперечне порівняння,уособлення,метаморфоза.
Людське око може бачити досить далеко, ясної погоди на декілька кілометрів. Але люди завжди хотіли побачити далі, ніж дозволяв зір. Щоб показать іншим побачене, вигадали малювання. За розповіддю мандрівника лине в далечінь думка слухача, і те, чого не бачило око, побачив розум. Людська уява може створити будь-які світи: події давно минулих літ чи передбачити майбутнє. Щоб мандрувати, не виходячи з будинку, придумали телебачення.
Завдяки розуму і творчості створили лінзи і побачили не тільки далеке, але й те, що поряд, але дуже мале.
Розум веде людину в незнані глибини. Щоб побачити Всесвіт, придумали космічні телескопи, дослідницькі космічні станції, супутники. Завдяки розуму вчені віднайшли в глибинах космосу зірки з планетами.
Можливості людського ока мають межі. Людська допитливість меж не знає.
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»