1) щастя можна знайти тільки на рідній землі;
2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають».
3) Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
ніж в землі чужій, ворожій
в славі й шані пробувати.
Пригання через вогонь, вони мають в цей день ці пісні велику магічну силу костюми різні
Правда,слово не легке,
О о,яке воно важке.
Робота,також є важким,
О о,воно є не легким.
Фотографії,легке
Емоція,таким також є
Йогурт,це і смакота,але слово важкота
Іван Франко... Діяч, що уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших письменників слов'янських народів; ім'я, що здобуває все ширшу світову славу. Вже сучасники сприймали його як «велике астральне тіло, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше».Людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості і революційної націленості в майбутнє — Іван Франко жив у бурхливу, сувору й складну історичну добу. Його дитинство озвучувалось прокльонами нещодавній панщині й відгомонами революційних настроїв 1848 року; юність відсвічувала кумачами далеких барикад Паризької комуни й загравами пожеж у близькому робітничому Бориславі; полудень віку поета збігся з першою російською революцією, яка окрилила його впевненістю в перемозі нового, вільного життя; в останні роки митця відчутнішою і ближчою ставала майбутня революційна битва.Іван Франко-мислитель завжди орієнтувався на найвищі ідейно-філософські здобутки своєї епохи.Іван Франко — незрівнянний за своєю багатогранністю й плідністю діяч української культури. Він був великим поетом, прозаїком, драматургом і належав до тих письменників, яких сам порівнював з «деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше й міцніше в свій рідний, національний грунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань» (XVIII, 505). Він був ученим широкого діапазону — критиком і дослідником літератур, істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем. Він був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей друкованим і усним словом. Його перекладацькі інтереси охоплювали сотні творів літератури і фольклору різних народів світу, письменників різних країн і епох.<span>Протягом сорока років своєї невсипущої творчої праці І. Франко поповнив культуру свого народу близько 4500 творами найрізноманітніших жанрів. 50-томне видання його спадщини включає лише половину колосального творчого доробку — те, що несе в собі великий заряд думок і почуттів, мудрості та краси, здатних розширювати й збагачувати духовний світ наших людей, служити дійовою виховною силою.</span>
Моя майбутня професія - лікар. Я давно так вирішив. Ще в дитинстві мені хотілося допомогти всім, кому погано та боляче. Я вовтузився з бездомними хворими кошенятами та цуценятами, лікував голуба, в якого було зламано крило. Друзі дивувалися, як мені не нудно все це. А мені «працювати» з хворими звірятами дуже подобалося і ніколи не набридало. А тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.Лікар - найгуманніша професія на землі. Він позбавляє людей від страждань, хоча часом для цього він має спочатку заподіяти їм біль. При цьому лікар має бути дуже доброю людиною, добре відчувати чужий біль. Тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. Але йому потрібно буде навчитися бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. Інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе допомагати людям по-справжньому.Є ще таке поняття, як лікарська таємниця. Люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. І він, як священик на сповіді, має вислухати, зрозуміти, допомогти і зберегти в собі чужу таємницю. Цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху, і вірним якої він повинен залишатися все своє життя.Лікар повинен бути готовий до самопожертви. За першим покликом він повинен прийти на допомогу людям вдень і вночі, в дощ і в пургу, під час терактів та стихійних лих. Справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль та осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.Ця професія вимагає мужності, необхідність прийняття єдиного правильного рішення, від якого залежить людське життя .Якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, рука хірурга, що здригнулася, навіть проста байдужість до хворого може обірвати чиєсь життя. Але зате яке це щастя, яка велика місія - першим дізнатися про народження нового життя. Або сказати матері: «Операція пройшла успішно, ваш син буде жити».<span>Мабуть, заради цієї миті і варто багато вчитися та працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії - бути лікарем.</span>