Визвольні традиції наших предків І. Франко у творі «Захар Беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, Захара Беркута, Максима, Мирослави. Він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. Любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. Захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. Мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога.
<span>Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю. </span>
<span>З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»</span>
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/za-sestroyu-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
"Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате,
розумне.. . Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "Оце, було,
Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. .
- то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак розпита? , повагом
устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова
знаходила немалу роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити.
Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона
глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же
вiн був тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що
<span>заподiяв, якби не баба... "</span>
М. Е. Салтыков-Щедрин – знаменитый писатель-сатирик, создавший сказки «для детей изрядного возраста» . В них он показал российскую действительность во всей ее неприглядности. Образы его сказок легко узнаваемы. Премудрый пескарь, всю жизнь дрожавший в своей норке, дикий помещик, мечтавший о чистейшем воздухе без мужицкого духу и другие герои – частое явление и современной жизни. Читая сказки Салтыкова-Щедрина, узнавая в героях знакомых людей, мы смеемся. Но в то же время задумываемся над человеческими пороками, над несовершенством государственного устройства, где возможны такие герои, как медведь на воеводстве.
Какие же средства помогают писателю создавать комическое в своих произведениях? Прежде всего это сатира. Сатирическое изображение героев, будь то генералы или помещик, или просто вяленая вобла, заставляет читателя улыбаться, а иногда смеяться. Но смех этот горек, потому что совсем не весело сознавать, что герой, скрывающийся за премудрым пескарем, бесцельно потратил свою жизнь лишь на то, чтобы сохранить ее. И что же он имеет в конце концов? Ничего. Одна пустота: «Жил – дрожал, и умирал – дрожал. Вся жизнь мгновенно перед ним пронеслась. Какие были у него радости? Кого он утешил? Кому добрый совет подал? Кому доброе слово сказал? Кого приютил, обогрел, защитил? Кто слышал об нем? Кто об его существовании вспомнит? И на все эти вопросы ему пришлось отвечать: «Никому, никто» .
<span> Больно видеть, как умелый, ловкий мужик, который все умеет, с рабской покорностью плетет веревку, чтобы генералы могли его связать: «Набрал сейчас мужичина дикой конопли, размочил в воде, поколотил, помял – и к вечеру веревка была готова. Этою веревкою генералы привязали мужичину к дереву, чтоб не убег, а сами легли спать» </span>
Тане крига - з неї вода,
Приходе красуня-весна молода
Кружляють над містом сніжиночки,
Немов маленькі пушиночки
Третій не змогла придумати:)