Минусов у сна нет, Плюсы выспишься, будешь полон энергии, восполнишь силы.
Творча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60
<span>рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до </span>
<span>скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти </span>
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
<span>Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до </span>
<span>Г. Рентель (1862) вiн писав: "Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, </span>
<span>але ... небагато в нас людей гiдних, решта </span>
<span>- дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в </span>
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï".
<span>Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", </span>
<span>пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував </span>
<span>украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi </span>
<span>перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли </span>
<span>виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, </span>
<span>створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), </span>
створив "Граматику" для украïнських шкiл.
<span>У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: </span>
<span>батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, </span>
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
<span>Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй </span>
- його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
<span>Так I. Франко писав: "Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю </span>
<span>сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï </span>
<span>думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж </span>
<span>самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, </span>
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни..."
<span>Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного </span>
<span>суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.</span>
Мені часто говорять, що я особлива... Це, звичайно, дуже приємний комплімент, чи не так? Мимоволі усміхаєшся і навіть не знаєш, як же відреагувати на подібні слова. Але вся радість зникає згодом, коли починаєш усвідомлювати, що бути особливою – не так просто. Бути особливою – це бути відповідальною за ту ж свою особливість. Бо що означає бути «не такою», як усі? Доречніше буде сказати, а що ж означає бути не такою, як усі у нашому сучасному суспільстві? Мабуть, не мати шкідливих звичок, не вживати алкоголю, не лаятися, намагтися вчитися, дбати за рідних та близьких, а не лише за себе, брати активну участь у суспільному житті, а ще – любити життя, людей, Бога... Перелік можна продовжувати. Сумно, але у нашій країні воно так, навіть більше – у всьому світі воно так. Але якщо не брати до уваги соціальні чинники, якщо звернутися до власного «я», до своєї особистості, задаєшся питанням: а в чому я особлива? Адже не всі люди знають про твоє життя, не всі знайомі з тобою так близько. То чому ж говорять що я особлива?<span>
Ось тут стає страшно. І страх цей з'являється власне від усвідомлення тієї своєї відповідальності. І здається тоді, що ти така недоречна у цьому світі. Яка це людина – особлива? Очевидно, по-особливому вона мислить, по-особливому спілкується, по-особливому любить, дивиться на світ по-особливому, а найголовніше – до такої людини особливі вимоги і вона ж сама вимагає по-особливому, вимагає по-унікальному, завжди більше, завжди від себе...Особлива ... Дивне слово. Так. Я нарешті погодилася з цим. Я є особливою. Моя унікальність полягає в тому, що я дитя Господа. Ні! Навіть не так. Моя унікальність полягає в тому, що я зрозуміла, що я дитя Господа. А всі діти Бога є особливими. У них життя геть інше: завжди радісне (навіть коли сумно), завжди щасливе (навіть коли біда), завжди сповнене дивної насолоди (навіть коли дуже гірко й прикро). Так, я особлива, бо прийняла цей дар – бути дитиною Бога. Це так важко – розказати й пояснити, які відчуття переповнюють тоді. Відчуття тихої, спокійної радості, блаженної надії і нескінченної довіри до Нього. І тоді я готова відповідати за свою особливість, бо вона дана Богом.Так. Я особлива!</span>
У центрі творчості Оскара Вайльда — тема краси й насолоди. Письменник описує справжню трагедію у суперечності між прагненням людини до насолоди, неможливістю блаженства. Саме ця суперечність й стало центром роману Доріана Грея».
Проблема розкривається через два головних образи. Один із них — художник Холлуорд, який присвячує себе мистецтву, накладаючи життям заради служіння ідеалу мистецтва. Другий — Доріан Грей, який губить свою душу, прагнучи насолоди. Чи не криється тут знову черговий парадокс Вайльда? Здається, автор свідомо загострює увагу на однобічності прагнень героїв і вбачає в цьому їхню трагедію.
Безіл страждає, відчуваючи страшний розрив між ідеальним змістом, який
вкладав у своє творіння, і життям, яке розбиває усі його мрії, позбавивши мети.
Трагічна суперечність життя Доріана в тому, що він, бажаючи наповнити спою життя постійним відчуттям прекрасного, зробив його потворним і жахливим. Красень, що насолоджується молодістю, він мав усі умови бути щасливим. Він міг зробити щасливими близьких і дорогих йому людей. Проте, піддавшись «філософії» лорда Генрі, він повірив, що немає іншого шляху до щастя, ніж насолоди, Саме її він і намагається подовжити за будь-яку ціну, нехтуючи не тільки почуттями, а й життями інших людей. Так Грей не хоче зрозуміти щирість справжнього кохання Сибіли Вейн, відмежовуючись від почуття і страждання власним егоїстом, породженим хибними уявленнями про життя, мистецтво, насолоду.
Життя нормальної людини не може бути обмежене лише однією ідеєю та однією формою. А Доріан Грей жив лише відчуттям самого себе, своєї краси, поклоняючись їй, як кумиру. Він вважав, що саме так досягне насолоди у служінні красі. І на що він витратив усі свої духовні й фізичні сили? На досягнення навіяної «краси» зовнішності, з якою не бажав розлучатися, бо не бажав миритися зі старістю. Письменник помітив одвічне прагнення людей утекти від старості, зберегти красу. Проте Вайльд попереджає читача про жахливу прірву егоїзму, до якої легко потрапити, якщо забути про справжні цінності людського житя й естетичних моралей.
Ответ:
Негеро не песал это, это написал Верн