Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
За українськими повір'ями, мавки не мають душі, але Мавка Лесі Українки отримала її в стражданнях, кохання зробило лісовий дух людиною. За своє добре серце, палке і вірне кохання, за біль і страждання, які вона зазнала через своє почуття, отримала Мавка безсмертну душу
<span> Повість Ярослава
Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про
веселі, незвичайні, таємничі пригоди.</span><span> Головні герої твору Дмитро Омельчук
і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та
чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок
допомогла стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло
Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один
до одного допомогла їм подолати всі труднощі. </span><span> Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати
багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого
їм розповів чотирнад - цятирічний
Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця
сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера.
Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується
вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра
з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу
тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато
читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для
них досі невідомий світ.</span><span> <span>Зараз у нашому
сучасному житті не вистачає таких
образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та
наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і
недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного
і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про
друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
</span></span>
Душа – какое же тонкое это понятие. Она все чувствует и понимает без слов, и многие ее отождествляют с интуицией. Душа своим тихим голосом всегда подскажет, поможет принять правильное решение.
И как часто мы, спустя какое-то время после наступления исхода сложной ситуации понимаем, что чувствовали «нутром», что надо было поступить по-другому. Именно душа тогда подсказывала нам – не так, не так! Но мы следуем разуму или сиюминутному стремлению.
Часто мы не можем понять, что происходит с нами – чего-то не хватает. А чего не хватает? Мечемся, переживаем, ищем. Как же трудно искать то, что не знаешь, как выглядит!
Какое огромное количество времени нашей жизни отнимает работа и стремление к большим, высоким, таким благородным целям. Ведь мы делаем это все ради наших близких. И часто не замечаем, как в вечной занятости все больше отдаляемся от них.
Однако никакие материальные цели не дадут полного счастья, и не помогут понять в полной мере, что такое настоящая душевная гармония. Именно изнутри души мы способны ощутить степень наполненности нашей жизни. Именно душа всегда вовремя, а то и заранее сигнализирует нам о том, что «что-то тут не так».
<span>
</span><span />
Щастя буває різне. Одне від того що ти в чомусь виграв, друге коли тобі щось подарували та ін. Мої друзі радіють коли отримують гарну оцінку. Я коли сталося щось гарне. Батьки коли я отримую гарну оцінку. Бабуся коли я просто до неї приходжу. Сестра коли її запросили у гості або на якусь вечірку. Брат коли мама йому щось купує або чимось пригощає. Тож і ви радійте коли заманеться!!!