У повісті "Кайдашева сім’я" І. Нечуй-Левицький вивів цілий ряд виразних народних типів: старий Кайдаш, Кайдашиха, суворий Карпо й лагідний Лаврін, вередлива Мотря та тиха Мелашка.
<span>Сварки в родині Кайдашів викликані селянським малоземеллям, вічними нестатками та темнотою. Саме ці причини породжують взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Стара Кайдашиха й Мотря змагаються між собою за верховенство в господарюванні, за кожну зроблену дрібницю. В цій битві вони не зупиняються ні перед чим, знищуючи те господарство, за яке воюють. </span>
<span>Найбільше непокоїть усіх груша, яка росте на межі між городами. </span>
<span>Змальовуючи битву між Кайдашами, письменник застосовує гоголівський прийом, що створює виразний комічний ефект, який підсилюється контрастом між "високим" пафосним стилем і дріб’язковістю зображуваних проблем. </span>
<span>Сміх у повісті поєднується з сумом та співчуттям до селян-трудівників, які обкрадають своє життя дрібними інтересами. В останній редакції сварка через грушу закінчується примиренням, оскільки дерево всохло. В першій редакції стосунки в родині Кайдашів загострювалися, бо груша все більше розросталася. </span>
<span>Письменник показав усю безвихідь дрібновласницьких відносин, що призводять до постійних сварок у родині. </span>
Сьогодні після школи ми з хлопчиками (дівчинками) поідемо на гору кататися на велосипедах.День був сонячний якраз для прогулянки , ми всі зібралися біля річки та поіхали за Любою , бо тільки воа знала дорогу до гори. -Єгє ж , Любо довго там до гори?- запитав в неі Сашко. -Та ше не довго...- невпевнено відповіла Люба Місцевість ставала все більше схожа на ліс.Та як вияснилось Хлопці(дівчата або усі разом) заблукали. Хлоп"ята зібралися усі разом і вирішили іхати назад не куди не згортаючі.По дорозі назад вони побачили багато усього цікавого , та аж в вечері доіхали до дому, усі були в захвати від подорожі , а особливо я!
Тут нету смисла допустим 6
<span><span>14 листопада 1912Народився в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»</span><span>1930Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».</span><span>1932Закінчив інститут, учителював в Овручі.</span><span>1934–1935Служив у Червоній армії.</span><span>1935Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».</span><span>1936Збірка «Батьківщина»</span><span>1938«Лірика», «З книги життя»</span><span>1939«Народження синів»</span><span>1940«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки»,поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».</span><span>1941 — 1944Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.</span><span>1941«До бою вставайте!»</span><span>1942«Україно моя!», «Понад пожари»</span><span>1943«Слово о полку», «Битва»</span><span>1944«Полонянка»</span><span>1944–1947Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).</span><span>1946«Ярославна»</span><span>1947Поема «Прометей».Отримав Сталінську премію.</span><span>1950З'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.</span><span>1951Сталінська премія за збірку «За синім морем».</span><span>1956«Що записано мною»</span><span>1959«Серце моєї матері»</span><span>1960«Полудень віку».Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького</span><span>1961«Листи на світанні»</span><span>1962«Прозорість»</span><span>1964«Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».</span><span>1966«Рута»</span><span>1968«Синій літопис»</span><span>1970«Серпень душі моєї»</span><span>1969Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».</span><span>17 лютого 1970<span>Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.</span></span></span>
Скоро ответы появятся здесь —<span>Во время ожидания вы можете помочь кому-то еще!</span>