«Вогник далеко в степу» (1979) ― це остання повість Григора Тютюнника, у якій автор показав післявоєнне життя підлітків, які змушені були рано йти вчитися, щоб допомагати вижити своїм родинам. Їхні образи близькі автору, оскільки твір автобіографічний. Ще дитиною Григір Тютюнник теж був змушений іти навчатися у професійне училище, щоб здобути професію і мати змогу заробляти на власний кусень хліба.
«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Григір Тютюнник. Письменнику вдалося майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.
Автор планував продовжити свою розповідь про Павлентія і його друзів (написано тільки першу частину повісті «Вогник далеко в степу»), ми, можливо, прочитали б про те, що було б далі з цим хлопчиною в житті, через що йому довелося б іще пройти, але раптова смерть письменника обірвала його роботу.
<span> При першій зустрічі з героєм, ми дізнаємося "Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку". Він з першого погляду закохався в Мавку, намагаєючись осягнути всю її красу і незбичайність. "Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує." Її причарував звук сопілки, що так і виспівавала в руках Лукаша. Але згодом почуття Лукаша гаснуть. Зявляється Килина - "Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає ". Лукаш покидає Мавку і починає жити з Килиною, тому що та краще господиня. Але це життя не приносить Лукашу щастя, а лісовик робить з нього перевертня. Після чого Мавка все ж таки пробачає коханому і знову поверта людську подобу"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки." У кінці повісті він залишається поряд з Мавкою і помирає біля неї замерзаючи від холоду"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця".</span>
<span>Головних героїв твору, Остапа й Соломію поєднує палке кохання й вірність, обоє рішучі, сильні, запальні, готові долати життєві труднощі. Якщо Остап дуже нагадує своїх літературних попередників на взір Шевченкових Яреми Галайди та Варнака, Нечуєвого Миколи Джері тощо, то пара головних героїв сприймається нестандартно й додатково збагачує дію любовним мотивом. Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Коли вона разом з Остапом тікала з рідного села, то «дивилась у простір засмученими карими очима». В її очах відбивався і сум за рідним краєм, який вона покидала, і тривога за невідоме майбутнє.</span>
Настала осінь ! Листя на деревах уже жовте.Птахи відлітають у вирій .Ми їх побачимо лише на весні . Коли не коли виходить сонечко із за хмар і знову ховається .
(скіки надо речень )
Тому що у більшості косисковіх використанні символи країн , як наприклад калина чи верба ... У колискових дітям співають про любов ... Ця любов може проявлятися як до людей так і до країни.