<span>Як багато різних смислів, значень, емоцій може вміщати одне-єдине слово! Який невичерпної, незбагненною силою воно має! Але тільки від нас залежить, у яке русло направити цю силу. Адже словом можна завдати непоправної шкоди, образу, викликати роздратування і злість або принести величезну користь, подарувати радість і гарний настрій. Кожен день ми спілкуємося з багатьма людьми. Але чи завжди ми замислюємося над тим, що саме ми говоримо, які слова вимовляємо, що полягає в наших словах для іншої людини? Звичайно ж, не завжди. Всі ми схильні до сильному впливу настрої, самопочуття, тих чи інших життєвих ситуацій і обставин. І буває, що, розмовляючи з іншими людьми і відповідаючи на їх запитання, звернення, ми кидаємо їм у відповідь перші прийшли на думку слова. А адже слово, якщо воно сказано, вже не повернеш назад.</span>Як часто буває, що, зовсім того не бажаючи, ми кривдимо близьких і дорогих нам людей. І всього лише тому, що зопалу сказали якесь грубе, неприємне, образливе слово. Кілька слів – і розривається дружба, виникає нерозуміння, недовіру, образа. «Та хіба я хотів його образити?! – Дивуємося ми після. – Я не це мав на увазі! »Але час минув, слова сказані, і часто буває вже багато чого не виправити. «Я не так висловився», тобто сказав не те слово – а у співрозмовника без будь-якої, здавалося б, на те причини надовго зіпсувався настрій. Ми образили людину, вселили в його душу смуток, злість, негативні емоції. А чи варто було?Наскільки приємно буває зустріти людину, яка завжди налаштований позитивно, від якого завжди чуєш приємні, добрі слова, як би не було сумно в нього на душі, як би не хотілося йому в цей момент побути на самоті, уникнути спілкування. Але ж всі ми живемо в суспільстві і повинні вміти жити і говорити красиво. Наприклад, ми прийшли в гості до друга, а у нього в цей момент якісь неприємності, він погано себе почуває або у нього просто поганий настрій. Ми можемо, звичайно, засмутитися самі, розвернутися і піти, залишивши одного наодинці зі своїми проблемами. Але можемо – і повинні – вчинити по-іншому.Ми можемо розділити з другом його турботи, сказати кілька приємних, підбадьорливих слів, спокійно обговорити ситуацію, що склалася. У більшості випадків вже цим ми дуже допоможемо людині. Добрими словами можна порадувати, прогнати поганий настрій, розвіяти сумнів і невпевненість. А радість, подарована іншому, подвійно повертається до нас самих. І ось вже більше веселих, привітних, щасливих людей! До тих, хто частіше говорить приємні, хороші, добрі слова, завжди тягнуться оточуючі. У привітних людей набагато більше друзів – справжніх, готових у будь-який момент прийти на допомогу, сказати гарне слово у відповідь, підтримати друга і розвіяти поганий настрій. Таким людям живеться набагато легше, радісніше, цікавіше.Ми часто говоримо один одному: «Усього доброго», «Удачі», «Бажаю добра і щастя». І це не просте прояв ввічливості, в цих словах ми висловлюємо свою людську суть, вміння з розумінням і по-доброму ставитися до оточуючих. Велика добра сила міститься в таких словах, як «добридень», «добрий день». Вимовляючи їх, ми від усього серця бажаємо людям здоров’я і добра. А значить, чим частіше ми їх вимовляємо, тим більше радості й доброти з’являється навколо. Добрі побажання живуть в душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям. Ми говоримо: «Дякую», «Дякую». Дякувати – значить робити добро, дарувати благо. І справа навіть не в тому, щоб уміти вимовляти ці слова в потрібний момент, а в тому, щоб рухами самої душі відповідати на добро, яке зробили тобі інші люди.<span>Мені часто здається, що з допомогою добрих, ввічливих, щирих слів можна було б уникнути багатьох неприємних ситуацій в житті, запобігти драми і трагедії, зробити життя світлішим, приємніше, гарніше і щасливіше, якщо б усі люди на землі перед тим, як сказати яке щось різке слово буквально на кілька секунд задумалися – а виправдана ця різкість, чи не заподіє грубість незаслужену образу людині? Якщо б кожен з нас іноді ставив на шальки терезів хвилинне задоволення від різкості, глузування, цинічних висловлювань і ті наслідки, які може викликати така поведінка, то негативний вплив, який надасть необдумана фраза на подальші відносини з людьми, на внутрішній стан – і співрозмовника і своє власне, то дуже багато неприємних і грубі слова ніколи б не були сказані. Тому говоріть, люди, говорите самі добрі слова </span>
Праця приносить велике задоволення адже не тільки собі приносиш його а й навколишньому середовищу.Тому ми повинні допомагати всім людям щоб всім було добре, тій самій бабусі яка переходить вулицю та й треба допомогти!
<span>Захар Беркут- головний герой повісті. Найстарший віком у цілій тухольскій громаді.
Йому було звиш 90-літній старець. Батько вісьмох дітей. Зазар був сильним,
мужнім, хоробрим, справедливим. Ще він любив садівництво, там він чистить,
копле, підрізує і пересаджує сад. Захар любив своє село та захищав рідну землю.
А також головний герой часто говорив:’’ Життя лиш доти має вартість’’. В нього мов одна душа! Громада- то був його світ, то була ціль його
життя. Пасіка його була в лісі, і кожної погідної днини Захар Беркут ходив у
свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. А вже найбільшим
добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Все що він робив і
думав це все для інших, і для громади. Тому він і захисник рідного села. </span>
Галатея - центральна героїня міфу про Пігмаліона. Скульптор відхиляв кохання і жіноче товариство. Тоді він виконав статую чарівної жінки, у яку потім закохався в неї. Афродіта оживила статую Це і була Галатея, яка згодом стала дружиною митця. Мені здається, що попри красу та досконалість, бути Галатеєю не дуже приємно. Прекрасно, коли цінують твою зовнішність, проте ще краще, коли зачаровує твоя душа.
Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому спасало її лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.
Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за допомогою багатьох художніх засобів.
Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.