На яку тему???
Собаченя
Одного разу блукало по вулиці маленьке щеня.Всі його штовхали бідного,і той не знав куди дітись.Побачив він одного разу кота і дуже злякався,а кіт здивувався бо ще ні разу собаки не боялись котів.Кіт підійшов ближче до собаченя,і сказав йому що боятись йому не потрібно.Собаченя подружилось з котом.Вони разом гуляли,шукали поживу а люди дивувались як це може кіт дружити з собакою.Одного разу натрапили вони на вовка.Кіт забрався на дерево і залишив собаченя самого.Щеня дуже злякалось,але вовк побачив кота на дереві і не став чіпати щеня.Поліз до кота,незважаючи на те що йому всього лиш пару місяців і він дуже малий став захищати кота,кіт побіг щодуху,а собаченя залишилось саме.Він думав як обхитрити вовка.І сказав йому:Лисиця!Вовк обернувся а щеня побігло.Отак-то друзі пізнають в біді.З того часу собаки навіть не говрять з котами.
<span>1. З покоління "дітей війни". (Український письменник Микола Вінграновський належав до так званого покоління "дітей війни". На початок Великої Вітчизняної війни йому виповнилося п'ять років. На його дитинство випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. Ці враження торкнулися багатьох його творів. "Перша колискова" — це напутні слова новому поколінню співвітчизників, яке не знало війни.) </span>
<span>2. Значення творчості М. Вінграновського. (Йому було лише 26 років, коли "Літературна газета" (пізніше — "Літературна Україна") вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: "Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої". На сторінці було вміщено фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею, і 15 віршів, які так і залишилися перлина¬ми української поезії. Вся поезія М. Вінграновського неначе виросла з дитячої поезії.) </span>
<span>3. "Перша колискова" — гімн батьківської любові. (Діти для Вінграновського — не просто тема його творчості. Це особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке поетові. У віршах, написаних про дітей і для дітей, він, можливо, найбільше був собою </span>
Сидить хитра баба аж на версі граба.
"Ой не злізу з граба! -дурить діток баба. -
Вловіть мені курочку рябую
А я подарую грушку золотую."
Мартин Боруля – це головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого. За соціальним статусом Мартин - заможний селянин. Але він має заповітне бажання: повернути собі колись втрачене дворянство. На шляху до своєї мети він часто втрачає здоровий глузд і попадає у комічні ситуації.
Риси характеру: загалом, він добра людина. Мартин не знущається з людей, що бідніші за нього. До того, як зосередитися на нав'язливій ідеї стати дворянином, Мартин добре виховував своїх дітей. Його донька Марися говорить про це: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Мартин любить свою родину і прагне стати дворянином, щоб хоч його нащадки бути в змозі постояти за себе, щоб їх не могли безкарно ображати: "що не всякий на них крикне: бидло! теля!".
Комізм образу Мартина Борулі полягає у тому, що він намагається копіювати зовнішні ознаки класу, до якого він не належить, причому так, як він це розуміє. Йому чужі дворянські звички та спосіб життя, але він уперто намагається прищепити їх своїй родині і собі самому. "Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, тато... треба так казать, як дворянські діти кажуть".
Він хоче видати доньку за "благородного", влаштовує сина на роботу чиновником і навіть радить йому порвати з другом дитинства, бо той селянин: "Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна…" Як і мольєрівського Журдена, Мартина дурять (зокрема, повіренний Тренделєв) і не розуміють (друзі та родичі хочуть, щоб він знову став таким, яким був раніше - звичайним чоловіком). Врешті-решт, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення його мети, завершуються поразкою. Ідея п’єси полягає у тому, що людина, яка захоплюється фальшивими цінностями та соромиться бути собою, завжди буде смішною.
П’єса "Мартин Боруля" не сходить зі сцена українських театрів уже понад сто років. Вона має успух завдяки психологічній переконливості образів, гумору та гострій злободенності. У свій час роль Мартина Борулі талановито грав і сам І. Карпенко-Карий.