Завжди цікаво подумати про те, що ж станеться з героями улюблених творів після завершення історії автора. Можна довго фантазувати, представляти ті чи інші варіанти, але найчастіше сам твір має натяк на те, що ж відбувалося б надалі, якби автор продовжував писати. Повною мірою це стосується і оповідання Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки».
<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>
Михайлик з Любою зустрівся біля явориння, дівчина одразу ж сподобалася хлопцеві, хоч і була старшою. Під час знайомства Люба показала себе справжньою господинею, що добре освоїла навички приготування їжі. Михайлик, ще раз доводить те, що діти минулого були доволі самостійними, це підтверджує приклад із тексту, коли хлопчик пропонує запалити вогнище і вдало це робить.
<span>Я вчуся в нього бути щирим, розумним, не думати про погане.</span>
Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата.
Була вона й сама пухкою, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики».