Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!
Твір за поемами Т. Шевченка «Тарасова ніч» та «Іван підкова». Творча палітра Т. Шевченка дуже різноманітна. Тема історії рідної батьківщини завжди хвилювала поета. Україна, як багато почуттів вкладено в це слово! Яка юна велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Україна… Це гіркий полин на козацьких могилах і освячені багряною кров’ю поля жорстоких битв із завойовниками, широкі степи, що чули плач полонянок і стогін бранців…
Тому невипадково у ранній період своєї творчості Т. Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці. Однією з головних тем його поезій є боротьба укранського народу проти поневолення польською шляхтою. Так виник задум поеми Тарасова ніч, в основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій проти військ польського гетьмана С. Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, також згадуються, імена Наливайка, Павлюк це справжні борці за волю України. Т. Шевченко високо підносить героїзм вкраїнського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Минуле України протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Автор запитує: де ж поділась воля, про яку тільки кобзарі співають:
Тії слави козацької Повік не забудем!
Приваблювала Шевченка і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше вона порушена в поемі «Іван Підкова». Головній герой — особа історична, походив із молдаван, але був козаком. Т. Шевчено говорить про давно минулі часи, які протиставляються сучасному становищу України. Висловлюється туга за тим, що «було колись добре жити на тій Україні». Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Тому й розкриває митець образ Івана Підкови як мудрого отамана. Він надійний надприродною силою. Ця гіперболізація бере свій початок від фольклору. Так малював народ героїв у легендах, піснях, думах, таким він бачив своїх предків. Ми бачимо Підкову дуже сильним. Він підняв шапку — і човни стали, затихло все. Отаман завжди радиться з козаками, розмовляє, як з рівними, в похід веде їх тільки тоді, коли вони погодились на це.
Безумовно, поема Т. Шевченка підносила гордість народу за своє минуле, збуджувала патріотичні почуття.
Велика панда (бамбуковий ведмідь) — ссавець, якого тепер відносять до родини ведмедевих. Ця тварина нагадує ведмедя, але має круглішу голову, що нагадує чорно-білу маску. Велика панда живе в листяних та хвойних лісах із густим бамбуковим підліском в гористих місцевостях центрального Китаю, таких, як Сичуань і Тибет, на висоті від 1200 до 4000 м над рівнем моря. Живляться панди різними рослинами і найперше — молодими пагонами бамбука, які вони розгризають міцними щелепами.
<span>Велика панда — це вимираючий вид, головною загрозою її виживанню є подальша втрата середовища проживання та дуже низький рівень народжуваності як в неволі, так і в дикій природі. Вважають, що близько 1600 панд досі проживають у дикій природі.</span>
Твір «Вітька+Галя» насичений різноманітними
фразеологізмами – лексико-граматичними єностями 2х і більше слів, які мають за
традицією відтворюваний зміст. Наприклад:
<span> - не вішай носа. Значення: не журись.двічі не вмирати, а раз – не минувати. Значення: людина неминуче вмирає
один раз.</span><span>
- людина смерті в вічі дивиться. Значення: людина усвідомлює близьку
смерть.
- швендяєш по хаті, як на цвіту прибитий. Значення: ходиш сумний,
зажурений, задумливий.
- водила за носа. Значення: обманювала.
- швидка, як вогонь на сухій соломі. Значення: дуже швидка та спритна
людина.<span>
- З чужого похмілля голова
тріщить. Значення: коли переймаєшся за чужі проблеми. </span>
- що в мене на думці, то в тебе на язиці. Значення: коли у людей
сходяться думки.
- колючі, мов два остюки. Значення: щось дуже колюче або гостре. </span>