Реформи 70-80-х pp. Особливості економічного розвитку
На відміну від Китаю, де традиціоналізм і консерватизм перешкоджали прийняттю європейських нововведень, молодий імператор Міцухіто рішуче вдався до творчого запозичення досвіду Європи. Японська цивілізація виявилася сприйнятливою для зовнішніх впливів.
Розвиток Японії в останній третині XIX ст. прискорився. Реставрація влади імператора супроводжувалась усуненням від управління державою тих великих землевласників, які чинили опір проведенню актуальних реформ. Очолений імператором уряд спирався на підприємницькі кола І нових землевласників, які були пов'язані переважно з сільським господарством, торгівлею та лихварством. Це обумовило характер реформ.
Важливу роль у послабленні впливу великих землевласників (князів) відіграла аграрна реформа, за якою частина землі відійшла до селян. Унаслідок реформи селяни отримали в приватну власність ті ділянки землі, що їх вони обробляли. Замість натурального податку було введено єдиний поземельний у розмірі 3% од вартості землі. Та навіть такий незначний податок виявився непідсильним для селян, бо вартість землі в Японії була дуже високою. Для сплати податку доводилося продавати до 50% урожаю. Зрештою, до 1890 р. 67% селян змушені були продати свої ділянки.
І все ж реформа дала простір для розвитку товарного виробництва.
Не забарилась і військова реформа. Армія комплектувалася на основі загальної військової повинності. Було створено військові академії та інші навчальні заклади. Офіцерський корпус комплектувався з самураїв. Японія готувалася до здійснення широкомасштабних планів експансії на материку.
Знищення князівств, введення префектур дозволило подолати роздробленість країни і консолідувати загальнонаціональний ринок (адміністративна реформа).
Реформи 70-80-х pp. вирвали Японію з міжнародної ізоляції, долучили до світового господарства, сприяли формуванню індустріального суспільства і політичному розвиткові.
Слабкість підприємницького капіталу обумовила провідну роль держави у створенні великих підприємств та арсеналів. Острівна країна субсидіюванням заохочувала розвиток своєї промисловості, віддаючи перевагу фірмам, які працювали на потреби армії та флоту. У 80-90-х pp. чимало державних фабрик І заводів було передано в оренду або продано приватним особам на пільгових умовах. Утворилися великі фірми ("Міцуї", "Міцубісі", "Ясуда", "Асано"). Підприємства часто передавалися до рук землевласників, вищих службовців. Так складався тісний зв'язок імператорського двору, землевласників і підприємців. За рахунок держави було створено систему транспорту і зв'язку. А втім, у промисловості домінували дрібні підприємства. Рівнем технічного розвитку Японія значно поступалася європейським державам.
Зростання японської промисловості
Роки
Виробництво (у тис. т)
вугілля
чавуну
сталі
1895
4773
25
1
1913
21 316
240
255
Індустріальний розвиток відчутно змінив .соціальну структуру японського суспільства. Формувався клас підприємців. У систему найманої праці втягувалася дедалі більша частина населення.
Переплетення інтересів імператорського двору, землевласників і промисловців, жорсткі методи експлуатації населення, орієнтація на континентальну територіальну експансію визначили своєрідність японського розвитку індустріального суспільства. Зовнішньополітична експансія в Японії набула чолового значення як національна стратегія модернізації суспільства.
Для индустриального общества характерны резкий рост промышленного и
сельскохозяйственного производства, невообразимый в предшествующие
эпохи; бурное развитие науки и техники, средств коммуникации,
изобретение газет, радио и телевидения; резкое расширение возможностей
пропаганды; резкий рост населения, увеличение продолжительности его
жизни; значительное повышение уровня жизни в сравнении с предыдущими
эпохами; резкое повышение мобильности населения; сложное разделение
труда не только в рамках отдельных стран, но и в международном масштабе;
централизованное государство; сглаживание горизонтальной дифференциации
населения (деление его на касты, сословия, классы) и рост вертикальной
дифференциации (деление общества на нации, «миры» , регионы).
Ныне много говорят и спорят о культуре Нового Света. Те же инки или майя не только знали астрономию, имели развитое хозяйство, строили города, храмы и пирамиды… Они совсем неплохо разбирались и в медицине.
Как пишет известный чешский исследователь Милослав Стингл, к числу хирургических инструментов древних инков «относились бронзовые скальпели различной величины, пинцеты, иглы, скобки, бронзовые ножи «туми», напоминающие по своей форме кухонный нож-сечку, а также зажимы, которыми лекари перетягивали вены, чтобы остановить кровотечение».
Врачи племени майя могли диагностировать многие болезни — ангину, туберкулез, опухоли, астму, язвы и т.д. Для борьбы с заболеваниями использовались лекарственные снадобья, число которых превышало несколько сотен. Помимо растений в составе снадобий широко использовались и многие другие подручные средства, в том числе, например, мясо ягуара, хвост опоссума, перья попугая-кардинала… Наиболее действенные лекарственные средства были затем позаимствованы европейцами (например, некоторые рвотные, мочегонные и слабительные составы).
Кроме приема лекарств, пациенту прописывались ингаляции, ванны, кровопускания, а также сеансы ритуальных заклинаний — своего рода психотерапия, граничащая с гипнозом.
Высокого уровня развития достигала и хирургия майя. Похоже, медики, благодаря человеческим жертвоприношениям, атакже многовековой практике были довольно хорошо информированы о строении человеческого тела. Основным инструментом хирурга служил обсидановый нож, которым вскрывали опухоли, нарывы и даже катаракты.
Чтобы больной во время операции не страдал от боли, его предварительно накачивали растительными наркотиками. Причем иной раз пациент находился в бессознательном состоянии искусственной комы даже несколько суток. По окончании операции на разрез накладывали швы, используя в качестве нитей волосы.
Майя делали даже трепанации черепа и пластические операции на лице.