1. Озеро, памятное Васютке.
2. Жизнь рыбаков в ожидании путины (времени, когда особенно удачен лов рыбы) .
3. Васютка в лесу.
4. Мальчик заблудился.
5. Первый вечер в тайге.
6. Васютка обнаружил неизвестное озеро.
7. Мальчик вышел к Енисею.
8. Васютка найден.
9. Озеро, нанесенное на карту.
Он писал о реализме, вот недавно проходили
Тема будет как взаимопонимание и дружба между животными разных типов.Мысль-понять что друг настоящим бывает только один,и другой его заменить никак не сможет,как произошло в конце когда лев оттолкнул другую собаку.
<span>Васютка плавал в озере . Бегал вокруг озера . И вдруг увидел везде лес . Заблудился .
Васютке помогло выйти смелость и смекалка .
Для Васютки самое трудное время окозалось -вечерние время . Потому что было очень темно и страшно.
Васютка вспоминал уроки я и Украина . Что там разказывали , что надо делать , когда заблудишся.
Васютка очень тонко прислушивался к звукам озера . Как бурчала
водичка или рыбка вспрыгнет. У него было что поесть и он кормил рыбок
так общяясь с ними .
<span>Взрослые рыбаки решили назвать озеро Васюткиним именем потому что
сам Васюка был очень смелый , у него работала смекалка . Он вышел из
леса ( вокруг озера лес ) невредимым .
</span></span>
Вперше ми бачимо Запорізьку Січ очима Остапа й Андрія, синів Тараса Бульби. Спочатку - передмісті з кузнями, лавками, пекарнями, шинками, «... яке оживляє і годувало Січ, що вміла тільки гуляти та палити з рушниць». Потім - сама Запорізька Січ, де по полю були розкидані курені, які нагадували окремі держави. У кожному курені був свій отаман, свій запас провізії, свій кашовар. Незважаючи на це все козаки підпорядковувалися кошовому - отаману, «який вибирався зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували спільно, на загальних зборах.Прийом в Січ була проста - треба було сказати: «Вірую в Христа, в святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки справно ходили на службу, але про піст і чути не хотіли.Законів на Січі було мало, але вони були занадто жорстокими. Якщо козак прокрався, поцупив якусь дрібницю, це вважалося ганьбою для всього козацтва. Козака прив'язували до ганебного стовпа і клали біля нього кия. Кожен, хто буде проходити зобов'язаний був вдарити його палицею. Це тривало до тих пір, поки козак не вмирав. Чи не платив боржника прив'язували до гармати. Він сидів там до тих пір, поки хто-небудь з друзів не викуповував його. Але більше, ніж злодіїв і боржників, на Січі не любили вбивць. За вбивство кара була найжорстокіша: «Вирили яму, пустили туди живого вбивцю, а на нього поставили труну з убієнним. Потім обох засипали землею ». .Кожен із запорожців готовий був померти за свого товариша і свою Вітчизну. Тарас Бульба, виголошуючи промову перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіше товариства». Сам він саме так вважав. Тому і вбив свого сина Андрія, коли дізнався, що той зрадив товаришів і Отечество.Козаки всьому вчилися самі, «юнацтво виховувалося й набиралося одним досвідом, в самому розпалі боїв». Головним заняттям запорожців була війна. «Перемогти або загинути» - такий девіз козаків, який вони писали на своїй зброї.І все ж, мені здається, що ніякі історичні заслуги не можуть виправдати жорстокості козаків до своїх же одноплемінників і до людей іншої віри. Хоча і запорожців ніхто не щадив: згадаймо страшну кару Остапа і Тараса Бульби.Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, суворі закони гартували і виховували козаків. Вони ставали хоробрими і безстрашними, витривалими і вмілими, захисниками віри і свого народу.