Наряду с термином «Народная драма», в современной фольклористике используется термин «фольклорный театр». В своих истоках Народная драма восходит к драматическим элементам обрядового фольклора, святочным и масленичным играм, творчеству бродячих актёров (жонглёров, шпильманов, скоморохов). В средневековой Европе жанрами Народной драмы были мистерия, фарс, фастнахтшпиль.
В России Народная драма зародилась на рубеже XVII-XVIII веков. Наибольшей популярностью пользовалась Народная драма «Царь Максимилиан» (другие названия - «Царь Максемьян», «Трон»), стержневым сюжетом которой является преследование царём-язычником Максимилианом своего сына-христианина. Среди других сюжетных линий - столкновение Максимилиана с королём Мамаем; бой Аники-воина с иноземными рыцарями; встреча Аники-воина со Смертью. Трагические эпизоды перемежаются с фарсовыми, в которых участвуют Гробокопатель, Доктор, Портной и др. В «Царе Максимилиане» ощутимо влияние литературных источников и ранней русской драматургии, впоследствии дополненное цитатами и реминисценциями из стихотворений Г.Р. Державина, В.А. Жуковского, М.Ю. Лермонтова и др.; в самостоятельную сцену преобразовано стихотворение А.С. Пушкина «Гусар». Широко известна была и Народная драма «Лодка» (другие названия - «Шлюпка», «Шайка разбойников»), восходящая к инсценировке песни «Вниз по матушке по Волге» (2-я половина XVIII века), которая в процессе бытования дополнилась мотивами разбойничьего фольклора, сюжетами лубочной литературы, а также переработкой поэмы А.С. Пушкина «Братья-разбойники». Как и в «Царе Максимилиане», в «Лодке» трагические сцены соседствуют с вариациями комических эпизодов.
Отдельную группу составляют комические Народные драмы, в основе которых - вольное, осуждаемое в условиях повседневной жизни поведение (в т. ч. речевое), уходящее своими корнями в средневековую смеховую культуру карнавального типа: «Барин», где Барин разбирает жалобы просителей, а затем покупает у откупщика коня и «удивительных людей»; «Барин бравый», «Мнимый барин» и др. - сценки Барина со слугой; пьесы, пародирующие похоронный («Маврух») и свадебный («Пахомушка») обряды.
Для Народной драмы характерны смешение стиха и рифмованной прозы, патетического и шутовского стилей, широкое использование оксиморона, метатезы, комической игры слов. В представлениях Народной драмы отсутствовали кулисы, сцена, декорации; допускались диалоги актёров и зрителей; существенное значение имела импровизация. Первые записи Народных драм были сделаны в середине XIX века.
<span>
У трагедії «Гамлет» (1601) Вільям Шекспір, переробивши сюжет
середньовічної легенди і старої англійської п'єси про принца Амлете,
відобразив трагедію гуманізму в сучасному світі. Гамлет, принц данський,
— прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся з реальним світом, де
панує обман. Підступне вбивство батька Гамлета розкриває перед сином те
зло, яке панує у державі. Помста за вбивство батька для Гамлета
перетворюється на синівський обов'язок, кровну помсту. Гамлет не може
змиритися з існуючою несправедливістю. Жадання помсти стає для нього не
просто особистою справою, а переростає у велике історичне завдання —
відновлення справедливості у країні.
Проте в цій боротьбі Гамлет докоряє собі за повільність і
бездіяльність. Іноді висловлюється думка про те, що Гамлет — не вольова
людина, а мислитель і спостерігач, який не здатний на рішучі дії. Але це
не так.
В образі головного героя показана та сила почуттів, якою вирізнялися
люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька і зрадницьке
заміжжя матері. Гамлет любить Офелію, але не знаходить поруч із нею
щастя. Його жорстокість і образливі слова свідчать про силу любові до
Офелії та розчарування.
Гамлет відрізняється благородством, він мислить і діє, виходячи з
високих гуманістичних уявлень про людину. Саме такими високими
моральними вимогами до людини пояснюється його стан, який є результатом
зіткнення з навколишнім світом брехні, зла, зради і блюзнірства.
Гамлет здатний на міцну і вірну дружбу. У своїх переконаннях він
стоїть осторонь від феодальних уявлень. Людей він цінує за особисті
якості, а не за статус у суспільстві. Єдиним його близьким другом є
студент Гораціо. Гамлету властиве зневажливе ставлення до царедворців,
проте він знаходить багато загального з людьми мистецтва — акторами.
Його любить народ, про що з тривогою говорить король.
Гамлет — людина філософської думки. В окремих фактах він уміє бачити
вираження загальних явищ. Але від активних дій його утримує не
здатність до роздумів, а ті нерадісні висновки, до яких він приходить у
результаті роздумів над тим, що відбувається навколо. Все, .що
відбувається при дворі, приводить Гамлета до узагальнених висновків про
те, хто він, яке він займає місце у світі і що він може змінити. Якщо у
світі є можливим нерозкритий і непоправний злочин, якщо в ньому гинуть
справжні відчуття, зокрема чесність, вірність, любов, дружба,
справедливість, то світ перевернувся. Світ уявляється Гамлету або
городом, який заріс бур'яном, або в'язницею з жорстким режимом і
контролем. Гамлет називає світ «буйним садом», плодами якого є зло і
підступність. Він заявляє своїм товаришам, що Данія — в'язниця і весь
світ — в'язниця. А у відомому монолозі «Бути чи не бути» Гамлета
ставиться під сумнів цінність життя. Перераховуючи всілякі нещастя
людини, він зображує звичаї суспільства. Дійсність він сприймає як
нестерпно важку ношу для людини, але йому доводиться терпіти гніт
вседозволеності.
Гамлет вражений не тільки злочином Клавдія, але і всією системою
чужих йому принципів життя і моральних норм. Гамлет усвідомлює, що не
може обмежитися однією тільки помстою, бо помста за зрадницьке вбивство
Клавдія не змінить світу, не поверне світові дійсні цінності. Гамлет не
заперечує помсти, але разом з тим усвідомлює, що його мета набагато
ширше — він прагне протидіяти злу в усьому світі.
Грандіозність завдання і неможливість його втілення пояснює всю
складність внутрішнього світу Гамлета і визначає його дії. У житті
«нечесної гри», в якій можливий обман і підлість, він не може знайти
собі місце і не може знайти методи боротьби з несправедливістю. Масштаби
зла гнітять Гамлета, викликають у ньому розчарування, усвідомлення
власного безсилля. Людина і світ сприймаються Гамлетом зовсім по-іншому,
не так, як раніше.
Таким чином, Гамлет стикається не з випадковим злом, не з одиничним
ворогом, а з цілим ворожим суспільством. І саме тому, що йому
відкриваються закони цього суспільства, він відчуває недостатність
власних сил у боротьбі зі злом. Сюжет трагедії «Гамлет», навіяний
соціальним пристроєм Англії того часу, але значення цієї трагедії
виходить за рамки певної країни і певної історичної епохи. Зображена у
трагедії картина пригноблення і тиранства, процвітання підлості та
брехливості, на жаль, є характерною для всіх часів. Тому трагедія
великого драматурга не втрачає своєї актуальності до наших днів. А образ
Гамлета є вічним образом благородного і самотнього борця зі злом.
</span>
Герои сказки-купец(отец Василисы),мать-(умирает и дарит ей куколку),злая мачеха(пытается погубить Василису),её дочери(содействуют мачехе),Баба-яга(содействующее лицо),Василиса(главная героиня),старуха(у нее жила Василиса после того как у нее сгорели мачеха и дочери),царь(будущий муж Василисы)
1.Кто больше понравился охотнику, из тех мальчиков (которые, в начале поизведения) ? Почему?
2. Какие приёмы используют автор для создания портрета Павлуши?
3. Пересказать повествование о светопреставлении.
4. Верили ли мальчику в то о чём рассказывали, охотнику? (в начале произведения) .
5. Что в их рассказах вам показалось слишком забавным?
6. Речь мальчиков, сравнить речи Илюши и Павлуши.
<span>7. Найти диалектные слова, например: "хоша", "эфто", простаричные слов</span>