Эпиграфы и надписи на плакатах:
<span>Хотелось бы всех поименно назвать… </span>
<span>А.Ахметова </span>
<span>И мы не вернемся обратно, </span>
<span>Но наши потомки не раз </span>
<span>У памятника, вероятно, </span>
<span>По–доброму вспомнят о нас </span>
<span>С.Сейфуллин </span>
<span>Да, муза поэта хранима </span>
<span>Народом до лучших времен… </span>
<span>Бессмертны стихи Шакарима, </span>
<span>Он нам навсегда возвращен </span>
<span>Б.Канапьянов </span>
<span>Забудут люди, но помнят потомки </span>
<span>Героев, павших в сраженьях жестоких. </span>
<span>Забудут люди, но помнят ветра </span>
<span>Героев, разбивших злого врага. </span>
<span>Забудут люди, но помнят вершины </span>
<span>Героев, что огненный подвиг свершили. </span>
<span>Забудут люди, но помнит земля </span>
<span>Героев, чья кровь ею поглощена. </span>
<span>Пока есть просторы казахских кочевий – </span>
<span>Герои останутся в памяти вечной! </span>
<span>М.Жумабаев</span>
Ну плохие, злые, отвратительные, некультурные, неумеющие себя весьи мальчики повсюду. А добрые и порядочные нет. Так что, добрые и порядочные удивляют в лучшую сторону.
Мне известны четыре версии возникновения такого псевдонима писателем.
"Крестьянская". Она берёт своё начало в детстве писателя, говорят, что в одном из селений, что не совсем честным путём приобрела его мать (кулак-баба, как позднее назовёт её Салтыков-Щелрин) Ольга Михайловна Салтыкова/Салтычиха, Заозерье жило много крестьян с фамилией Щедрин.Возможно, детские впечатления и заставили взять этот псевдоним.
"Семейная". Писатель женился по очень большой любви на бедной дворянке, много трудился и как вице-губернатор, и как писатель, обеспечил безбедную жизнь для своей любимой жены. Говорят, что его сын Константин в своих воспоминаниях писал, что, возможно, именно его мать, понимая щедрость мужа, и случайно поспособствовала появлению такого псевдонима.
"Французская". В 1857 году в С-П вышла книга "Губернские очерки" автора, чьё имя было указано на обложке звали Н. Щедрин. Очерки касались устройства жизни России не только в глухих губерниях, но и указывали на тяготы жизни в стране, излагались либеральные, непривычные для России взгляды, словно позаимствованные из идей французской революции 1848 года.
"Разкольничья". Будучи сослан в ссылку, писатель принужден был принять участие в расследовании уголовного дела с участием раскольников, один из свидетелей, кого допрашивал Салтыков-Щедрин, поразил его умом, выдержкой, а фамилия этого старого человека была Щедрин.
Наверное, можно назвать ещё одну, и снова из воспоминаний сына Константина: "семейно-писательскую". По воспоминаниям последнего, его мать посоветовала взять мужу псевдоним "Щедрин" из-за той щедрости, которой он наполнял свои произведения злой иронией. — 3 года назад
Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.
<span>Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. </span>
<span>А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.....
</span>
Прошло много времени после смерти Маруси. Вася и Соня уже взрослые и работают чтобы обеспечить себя. Они иногда приходят на могилу Маруси чтобы почистить её. На могиле Маруси лежит кукла. Она лежит и смотрит на нас как Маруся.