І. Багряний у своєму романі "Тигролови" вніс майстерну особливість - це проблеми свободи і бородьби за свободу в тяжкі часи тоталітарного режиму. <span>Два потяги - два різних суспільства. Перший - вогнедишний дракон, </span><span>який мчить на Далекий Схід - </span><span>з "ворогами народу", а інший </span><span>"Тихоокеанський експрес нумер один", везучи привілейованих пасажирів, у казковий край, ельдорадо. Самому п<span>исьменникові надзвичайно поталанило вирватись із сталінського пекла і він вважав своїм обов'язком розповісти всьому світові правду про цей час.</span></span>
<span><span><span>І.Багрянний вказує, як "енкаведисти" знущалися з патріотів, які любили свій рідний край і народ, які самі були людьми мужніми і волелюбними. </span></span></span><span>Особливо вражає своєю злою силою майор НКВС Медвин - беріївський кат. </span><span>А родина Сірків, і Григорій Многогрішний, на відміну від нього, були мужніми і сильними. Вони щиро любили і захищали свою батьківщину і нищили ворогів. </span>
<span>Мабуть, І. Багряний у такий спосіб хотів нам показати, що нащадки цих родів обов'язково здолають владу тоталітаризму. Письменник твердо в це вірив, і, як показав час, він не помилився.</span>
Хтось каже, що щастя - ...
...це здоров’я, своє та близьких, та можливість давати і дбати про когось. Але ж багато хворих, які самі можливо без чиєїсь допомоги не можуть зробити багато речей , скажуть, що вони щасливі і вчать радіти життю інших. В чому їх щастя ?
...можливо відчутті, що є хтось хто тебе любить і піклується.»Найбільше щастя в світі – впевненість в тому, що Тебе люблять. В. Гюго» Проте є люди у яких нема рідних та близьких, і вони не можуть впевнено сказати, що мають справжнього друга. Та й серед цих людей є щасливі. Вони також знаходять щастя.
...це гроші. Але хіба бідні – не щасливі? Вони звичайно не можуть собі дозволити багато того, що дозволяє собі багатий. Не пам’ятаю де почув таку фразу, що щастя не втому , щоб отримати того чого не маєш, а радіти з того що маєш. «Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти те, що робиш. Л. Толстой».
Можна перелічити ще багато визначень, кожен щось би добавив своє, і за цитувати когось з філософів чи просто відомих особистостей. Та ця різноманітність визначення щастя показує, що ми не знаємо що це і воно нам не знайоме. Знайдуться ті хто заперечить... і правильно, ми ж щось відчуваємо, напевне не одноразово переживали ту мить радості і піднесення, яка є одиницею виміру щастя.
Щастя – це стан душі. Щастя - це коли виходиш на вулицю і не залежно від пори року і погоди для тебе весна, сонце... і в середині немов літають метелики.
<span>Якщо ви чуєте себе щасливим, не аналізуйте свого щастя. Це все одно, що обскубти пелюстки квітки, щоб краще бачити її красу. Хочеш бути щасливим, будь ним.</span>
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.
Від пригод друзів та їхніх однокласників у мене залишилися незабутні світлі враження, адже книга В. Нестайка сповнена дитячими фантазіями, теплом і добрим гумором. Мабуть, і в самого автора було незабутнє та веселе дитинство, бо тільки людина, яка у своїй пам’яті зберегла найкращі миттєвості дитячих років, могла написати такий чудовий твір, як «Тореадори з Васюківки».
Олекса Стороженко
«Скарб» скорочено
Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного
вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не
давали й пилинці впасти.
Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в
нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку —
навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати
відповідала, що на все воля Божа.
Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селу
шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед
занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.
А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що
їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на
парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою.
Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на
вечорниці йти.
Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили
попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не «хотів і сказав,
що як Бог дасть, то й у вікно вкине.
Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий
хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради
жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати!
Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у
вікно вкинув, як він і казав.
Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони,
народилися у них гарні діточки.
Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? Є такі, що звуть щасливими
таких, як Павлусь, котрі увесь свій вік ні про кого й ні про що не
дбають; таких, які мають багато грошей і стережуть їх, як Рябко на
ланцюгу. А по-моєму, той тільки й щасливий, хто другому не заздрить,
кого Бог благословив на добрі діла. Заздрять декотрі щастю Павлуся, а от
стати б ним і не хотіли.
Це є на сайті Довідка.біз. Набепіть в пошуковику самого сайту назву твору, а вам видасть декілька позицій, серед яких і буде сюжет