Наверное Дубровский или Борис Годунов.... точно концовку не помню, но оканчиваютя оба трагично.
Как-как?
Му-му был лучшим другом Герасима.
Но из-за стревозности , так скажем, его начальницы он утопил свою собаку...
Первая же глава повести даёт чёткое представление о жизни Гринёва в родительском доме.
В его отце уживались высокие представления о чести и долге дворянина, презрение к карьеристам и светским молодым повесам, искреннее радушие, которое отмечало «людей старого века» и замашки крепостника. Мягкая, но безвольная мать; честный и преданный недалёкий Савельич; добрый, но беспутный мосье Бопре; дворовые мальчишки – вот окружение Петруши в детские годы. Поэтому неудивительно, что познания по окончании курса домашнего воспитания ограничивались умением судить о «свойствах борзого кобеля» , кое-как читать по-французски и драться на шпагах. В нравственных понятиях царила самая невероятная путаница. «Верхом благополучия человеческого» он почитал службу в гвардии, а величайшим счастьем – весёлую жизнь в Петербурге.
Нельзя сказать, что Петруша полностью усвоил взгляды отца, хотя, конечно, многое и главное запало ему в душу. Недаром он, пусть и в иронической форме, но в духе своих юношеских воззрений объясняет оренбургскому генералу смысл поговорки «Ежовые рукавицы» . Выросший на деревенском приволье, вдалеке от светского общества, Гринёв научился непредвзято судить о людях. Он перенял от отца некоторые крепостные замашки, но вместе с тем прямоту и честность.
<span>Самостоятельная жизнь Гринёва, которая начиналась с момента отъезда из родного дома, это путь утраты многих иллюзий, предрассудков, а вместе с тем обогащение его внутреннего мира. Первый удар иллюзиям наносит отец, так как решает отправить сына в армию. Две стороны характера раскрываются в эпизодах встреч с Зуриным и «вожатым» . Мечта о весёлой и беззаботной жизни исчезает после встречи с Зуриным, сменяясь стыдом и раскаянием, зато встреча с «вожатым» даёт толчок проснуться в душе Гринёва тому хорошему, что вынес герой из родительского дома.</span>
Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
Глава 1 - Жилин попадает в плен.
Глава 2 - Разговор с татарами о выкупе.
Глава 3 - Жизнь в ауле.
Глава 4 - Жилин планирует побег.
Глава 5 - Неудачный побег.
Глава 6 - Помощь Дины.