Жилин от слова жизнь а костылин от слова "костыль"-смерть жилин оптимист а костылин пессимист
ссказ «Кавказский пленник» Л. Н. Толстой написал в 1872 году. В этом рассказе он описывает судьбы Жилина и Костылина. Судьбы героев рассказа сложились по-разному, потому что Жилин смелый, добрый, трудолюбивый, а Костылин трусливый, слабый, ленивый.
Жилин думает о матери, жалеет ее, не хочет, чтобы она платила за него выкуп. Жилина заставляли писать письмо домой с просьбой выкупить его за 3000 рублей, он выпросил, чтобы его выкупили за 500 рублей, но сам даже адрес написал другой. Надеялся сбежать. Костылин сразу же написал, чтобы его выкупили за 5000 рублей и все ждал, когда пришлют выкуп.
В плену Жилин делал игрушки, ремонтировал вещи, его уважали татары. Костылин бездельничал и ждал выкуп.
Во время первого побега Жилин не унывал, терпел боль в колодках и усталость. Костылин упал духом, не смог терпеть боль, стонал и решил вернуться.
Жилин очень хотел выйти на свободу, ждал случая, чтобы освободиться. Во время второго побега он применил все усилия, чтобы выбраться, и сбежал. Костылин не побежал, он не надеялся на себя, что вытерпит боль в ногах, заключенных в колодки.
Потому что Грушницкий - позёр, его поза, манеры призваны выдать его за значительного человека, но это только поза, притворство, глубины размышлний нет...
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.