Фет,Есенин,лермонтов,Пушкин.Тютчев,Брюсов,Никитин.
А,А,Фет"Весна"-стихотворение точно повторяет все признаки весны,точное описание в каждом слове,читая строки ты сразу чувствуешь весну,видишь перед глазами мохтые,желтые почки вербы,как весь воздух наполняется цветущей свежестью,как в крови начинают просыпаться самые сильные чувства,да любовь в каждой клеточки,весна чудо природы,это словно сказочная фея дарит нам все краски.все цветы.все чувства)
на последний,сори не отвечу...я не знаю белорусских писателей(
Это вымысел но суть такая сколько раз не отдавай его ха уплату он снова появиться в кармане .
Лишить народ прошлого, значит лишить людей того, чем они жили.
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає
про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не
надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим
величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю.
Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний.
Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не
можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми
товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям,
намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився
без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не
загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є
людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед
голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу,
перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим
битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив
проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних
вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс
шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов
воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини
й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити,
боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і
світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають
злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького
сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом
батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.